Сага про Форсайтів

Щось у його погляді й позі зворушило молодого Джоліона. Він знав, що таке страждання, а цей молодик за всіма ознаками страждав. -

Він підвівся і торкнув його за рукав.

Босіні здригнувся, але, побачивши, хто це, анітрохи не збентежився.

Молодий Джоліон сів поряд.

— Я вас давно не бачив,— мовив він.— Як там справи з будинком мого двоюрідного брата?

— Десь за тиждень він буде готовий.

— Вітаю!

— Дякую, але навряд чи з такого приводу варто вітати.

— Хіба?— здивувався молодий Джоліон.— А я гадав, що ви раді нарешті здихатися такої тривалої роботи; та, очевидно, ви почуваєте себе точнісінько так, як і я, коли треба розлучатися з картиною — вона ніби рідна дитина.

Він приязно глянув на Босіні.

— Атож,— відповів той трохи лагідніше.— Вона йде від вас назавжди, і край. Я не знав, що ви малюєте.

— Всього тільки акварелі. Проте я не дуже-то вірю в свою працю.

— Не вірите? То як же ви можете працювати? Адже за працю варто братися лише тоді, коли в неї віриш!

— Авжеж,— мовив молодий Джоліон.— Я завжди кажу те саме. До речі, ви, мабуть, помітили, що коли хтось погоджується з вами, то неодмінно додає: «Я завжди кажу те саме». Але ви питаєте, як я можу працювати. Ну що ж, я поясню вам: бо я Форсайт.

— Форсайт! Чомусь я ніколи не залічував вас до Форсайтів.

— Форсайт,— відповів молодий Джоліон,— не така вже рідкісна тварина. Їх сотні серед членів нашого клубу. Сотні їх ходять вулицями; ви зустрічаєте їх усюди.

— Дозвольте запитати, як ви їх відрізняєте?

— За їхнім почуттям власності. Форсайт дотримується практичного — навіть можна сказати, здорового — погляду на речі, а практичний погляд на речі в основному грунтується на почутті власності. Форсайт, як ви, мабуть, помітили, ні коли нічому не віддається цілком.

— Ви жартуєте? В очах молодого Джоліона промайнула посмішка.

— Які там жарти. Адже я сам Форсайт, то мені краще було б помовчати. Проте я, можна вважати, перевертень, а щодо вас ніхто не помилиться. Ви так само відрізняєтеся від мене, як я від мого дядечка Джеймса, котрий являє собою чудовий взірець Форсайта. Його почуття власності загострене до краю, а у вас воно зовсім відсутнє. Якби мене не було посередині, здавалось би, що ви належите до різних порід. Я правлю за сполучну ланку. Певна річ, усі ми, по суті, раби власності, хіба що в різній мірі, але той, кого я називаю «Форсайтом», безумовно, належить до найпокірніших її рабів. Він знає, що саме варто придбати, він знає, що можна придбати без ризику, і те завзяття, з яким він чіпляється за власність,— байдуже, чи за дружин, будинки, гроші, чи за свою репутацію — є проба форсайтизму.