Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Після обіду він пішов до клубу з листом у кишені, так ні на що й не зважившись.
Випитувати людину, які в неї «наміри», було йому вкрай неприємно, а усвідомлення того, що він сам перебуває в двозначному становищі, не робили його місію приємнішою. Це так властиво його родичам, так властиво всім, з ким вони знаються і спілкуються,— нав'язувати людині свої так звані права, підганяти її під свою мірку; їм так властиво переносити свої ділові засади в сферу приватних стосунків!
І ота фраза в листі: «Ти, звичайно, не станеш уплутувати сюди Джун»— як виразно виявляє вона всі їхні принципи.
А проте самий лист з його душевним болем, турботою про Джун, з «добрячим прочуханом» вражав своєю природністю. Не дивно, що батько хоче довідатися про наміри Босіні; не дивно, що він сердитий.
Відмовитися важко. Але чому доручати таку справу йому? Це просто незручно; проте коли Форсайт хоче домогтися свого, він не гребує ніякими засобами, аби лиш зовні все було пристойно.
Як же йому взятися за це діло чи як від нього відмовитись? І те і друге здавалося неможливим. Зважуйся, молодий Джоліоне!
Він прийшов до клубу о третій годині, й перший, кого він побачив, був сам Босіні, що сидів у кутку, втупившись у вікно.
Молодий Джоліон сів поблизу й почав знервовано обмірковувати становище. Він крадькома позирав на Босіні, який того не помічав. Молодий Джоліон знав його мало і чи не вперше оце придивився до нього уважно: вигляд у нього якийсь дивний, одягом, обличчям і манерами він не схожий на інших членів клубу,— сам молодий Джоліон, хоч як змінилася його вдача, завжди зберігав форсайтівську пристойну зовнішність. Він єдиний з-поміж Форсайтів не знав прізвиська Босіні. В цьому молодикові було щось незвичайне; ні, він виглядав не ексцентрично, а якось незвичайно; до того ж він здавався втомленим і пригніченим, щоки його позападали, над ними випиналися широкі гострі вилиці; а проте він не був хворобливий: міцна будова, кучеряве волосся свідчили про життєздатність і здоров'я цього дужого організму.
Щось у його погляді й позі зворушило молодого Джоліона. Він знав, що таке страждання, а цей молодик за всіма ознаками страждав. -
Він підвівся і торкнув його за рукав.
Босіні здригнувся, але, побачивши, хто це, анітрохи не збентежився.
Молодий Джоліон сів поряд.
— Я вас давно не бачив,— мовив він.— Як там справи з будинком мого двоюрідного брата?
— Десь за тиждень він буде готовий.
— Вітаю!
— Дякую, але навряд чи з такого приводу варто вітати.
— Хіба?— здивувався молодий Джоліон.— А я гадав, що ви раді нарешті здихатися такої тривалої роботи; та, очевидно, ви почуваєте себе точнісінько так, як і я, коли треба розлучатися з картиною — вона ніби рідна дитина.
Він приязно глянув на Босіні.
— Атож,— відповів той трохи лагідніше.— Вона йде від вас назавжди, і край. Я не знав, що ви малюєте.
— Всього тільки акварелі. Проте я не дуже-то вірю в свою працю.
— Не вірите? То як же ви можете працювати? Адже за працю варто братися лише тоді, коли в неї віриш!
— Авжеж,— мовив молодий Джоліон.— Я завжди кажу те саме. До речі, ви, мабуть, помітили, що коли хтось погоджується з вами, то неодмінно додає: «Я завжди кажу те саме». Але ви питаєте, як я можу працювати. Ну що ж, я поясню вам: бо я Форсайт.
— Форсайт! Чомусь я ніколи не залічував вас до Форсайтів.
— Форсайт,— відповів молодий Джоліон,— не така вже рідкісна тварина. Їх сотні серед членів нашого клубу. Сотні їх ходять вулицями; ви зустрічаєте їх усюди.
— Дозвольте запитати, як ви їх відрізняєте?
— За їхнім почуттям власності. Форсайт дотримується практичного — навіть можна сказати, здорового — погляду на речі, а практичний погляд на речі в основному грунтується на почутті власності. Форсайт, як ви, мабуть, помітили, ні коли нічому не віддається цілком.
— Ви жартуєте? В очах молодого Джоліона промайнула посмішка.
— Які там жарти. Адже я сам Форсайт, то мені краще було б помовчати. Проте я, можна вважати, перевертень, а щодо вас ніхто не помилиться. Ви так само відрізняєтеся від мене, як я від мого дядечка Джеймса, котрий являє собою чудовий взірець Форсайта. Його почуття власності загострене до краю, а у вас воно зовсім відсутнє. Якби мене не було посередині, здавалось би, що ви належите до різних порід. Я правлю за сполучну ланку. Певна річ, усі ми, по суті, раби власності, хіба що в різній мірі, але той, кого я називаю «Форсайтом», безумовно, належить до найпокірніших її рабів. Він знає, що саме варто придбати, він знає, що можна придбати без ризику, і те завзяття, з яким він чіпляється за власність,— байдуже, чи за дружин, будинки, гроші, чи за свою репутацію — є проба форсайтизму.