Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Як повільно й неохоче наближалася весна, так швидко тепер вона вступала в свої права. Дні стояли теплі, а ночі, хоч і прохолодні, були без приморозків. На березі озера сумно посвистувала дрімлюга, а луки й ставки сповнювались піснями їхніх незліченних мешканців. На американській тополі тріпотіло молоде листячко, схили горбів утратили бурий відтінок, і до темної глиці сосон та гемлоків додавали ясної зелені листяні дерева. Навіть бруньки пізнього бука набубнявіли, звістуючи наближення літа. На полях клопоталися веселі метушливі синиці, товариські вільшанки й працьовиті волові очка, а над водами Отсего ширяли, підстерігаючи здобич, ненажерливі чайки.

Озеро було дуже багате на всяку рибу, і ще не скресла крига, а рибалки вже поспускали на воду свої човники й, закидаючи вудки де найглибше, приманювали ту рибу най-хитромудрішими принадами, які тільки здатна придумати винахідливість людини. Тільки ж ловити рибу з вудкою — діло повільне, хоч і певне, — здавалося нетерплячим поселенцям надто марудним. Вони хотіли вдатися до рішучіших засобів. Тож, коли минув установлений суддею Темплом термін заборони ловити рибу неводом, шериф оголосив, що першої ж темної ночі сам вибереться по рибу.

— І ти теж підеш з нами, кузино Бесс, — додав він. — І міс Грант, і містер Едвардс. Я покажу вам, що таке справжня риболовля, — не те, що оті дурнички, якими бавиться Дюк: цілісінький день смажиться на сонці з вудкою чи мерзне зимою над ополонкою, а в нагороду за всі страждання не зловить жодної рибки. Ні, дайте мені добрячий невід — завдовжки футів триста п'ятдесят — та веселих рибалок, та Бенджаміна за стернового, і ми витягнемо за один раз кілька тисяч рибин. Оце риболовля!

— Е, Діку, — відповів Мармедюк, — якби ти знав, що то за втіха посидіти з вудкою, то не був би такий марнотратний. Я сам не раз бачив, як після твоїх нічних виправ на березі лишається стільки риби, що вистачило б нагодувати добрий десяток голодних сімей.