Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Товариство прискорило ходу, бо дівчатам кортіло подивитись, як закидатимуть невід. Незабаром вони опинилися на невисокій кручі, під якою розташувалися рибалки. Місяць сховався за верхівками сосон, зірок майже не було видно за хмарами, і в темряві світилося лише багаття. Мармедюк запропонував своїм супутникам трохи постояти, подивитися на рибалок, послухати їхні розмови, а тоді вже спуститися на берег.

Рибалки сиділи колом біля вогню — всі, крім Річарда і Бенджаміна. Шериф умостився на прикорні гнилого стовбура, який притягли сюди на паливо, а управитель стояв, руки в боки, близько до вогню, і дим часом застилав його поважне обличчя.

— Бачте, сквайре, — розводився Бенджамін, — вам озерна рибина вагою в двадцять чи тридцять фунтів видається хто-зна-якою дивиною, але для того, хто виловлював акул, це чиста марниця.

— Ну, Бенджаміне, — заперечив шериф, — тисяча окунів, це кажучи вже про щук, щупачків, лососів і всяку іншу рибу, — по-моєму, непоганий вилов. Спіймати акулу, воно-то, звичайно, цікаво, але що з нею робити? А будь-яку з тих риб, що я назвав, не соромно подати хоч би й до королівського столу.

— Ні, сквайре, треба дійти до суті справи. Хіба тут, у цій калюжі, можуть жити такі риби, як в океані? Хто хоч раз у житті плавав по морях, той знає, які там водяться кити й дельфіни, — завдовжки з будь-яку сосну на отій горі!

— Легше, легше, Бенджаміне, — примирливо сказав шериф, бажаючи, певно, підтримати престиж свого улюбленця. — Адже деякі з тих сосон заввишки футів двісті, а то й більш.

— Дві сотні чи дві тисячі — то байдуже! — вигукнув Бенджамін з виглядом людини, яку не так легко збити з пантелику. — Я сам був там і на власні очі бачив те, про що розповідаю. Що сказав, на тім і буду стояти!

Суперечка ця, очевидно, точилася вже давно. Біллі Кербі, розлігшись на всю свою довжину по той бік вогнища, длубав скіпкою в зубах і похитував головою, явно не вірячи Бенджаміновим твердженням.

— А я думаю, — мовив лісоруб, — що в цьому озері вистачить води для найбільшого в світі кита. Що ж до сосон, то тут, запевняю вас, я трохи тямлю. Доводилося мені рубати такі сосни, які вам і не снилися. Бачиш, Бенні, оту стару сосну, що росте в розколині на Горі Видива? Он місяць якраз над її верхівкою. Так-от, якби ту сосну опустити на дно в найглибшій частині озера, то найбільший корабель пройшов би над нею| не зачепивши навіть жодної гілочки.

— А чи ти бачив коли-небудь справжній корабель, друже Кербі? — зареготав колишній стюард. — Бачив? Чи що-небудь узагалі, крім тих жалюгідних шкаралупок на озері?

— Авжеж! — твердо відповів лісоруб. — Я бачив і не брешу.

— А бачив ти коли-небудь, містере Кербі, справжній британський корабель? Лінійний корабель? Де ж це тобі, дозволь запитати, доводилося бачити справжній корабель, з ахтерштевнем і форштевнем, шкафутом і люками, трапами, ватервейсами, ютом і баком? Скажи мені, чоловіче, якщо можеш, де тобі доводилося бачити правильно побудований корабель з повним оснащенням?