Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Ми вже казали, що схилом гори аж до берегів Саскуеханни тяглася дорога, обабіч якої були поруби, — тут працювали ще перші поселенці. На тих порубах, а також на вузькій стежині, що в'юнилася по східному схилові, розташувалися стрільці, й через кілька хвилин почалося полювання.

Серед мисливців вирізнялася довга худа постать Шкіряної Панчохи з рушницею на плечі, а біля старого мисливця крутилися його собаки, обнюхували поранених та вбитих птахів і тулилися до ніг господаря, немов разом з ним обурюючись цим хижацьким, негідним побоїщем.

Надлітали нові й нові зграї голубів, відкидаючи на поле тінь, наче хмари, і постріли лунали один за одним. Перелякане птаство, марно намагаючись утекти від небезпеки, здіймалося високо в небо, але й туди досягали кулі мисливців, що стояли на горі. Зграї летіли так низько, птахів було так багато, що в них пускали стріли, кидали каміння, а дехто просто збивав їх довгими жердинами.

А Джонс тим часом, нехтуючи такими примітивними способами нищення, з допомогою Бенджаміна готувався до набагато серйознішої атаки. Після війни на території штату Нью-Йорк лишилося чимало всякої зброї. Ще на початку заселення Темплтона тут знайшли старовинний фальконет — невеличку гарматку. Мабуть, її полишили білі після одного з своїх наскоків на поселення індіанців. Гарматку очистили від іржі й поставили на колеса. Користувалися нею для відзначення різних урочистих подій. Четвертого липня[62] в горах відлунювали її постріли, і навіть капітан Голлістер, цей загальновизнаний авторитет у військовій справі, вважав, що гарматка, хоч і мала й древня, а для салютів цілком годиться. Правда, вона стала трохи не та після своєї тривалої служби, але тепер Річард покладав на неї великі надії. З допомогою коняки гарматку притягли на галяву, яка, на думку шерифа, найкраще підходила для установки батареї, і містер Помпа взявся її заряджати: забив у жерло кілька фунтів пороху та качиного дробу й оголосив, що батарея до бою готова.

Поява фальконета привабила численних глядачів, здебільшого дітлашню, що сповнила повітря захопленими вигуками. Жерло гарматки спрямували в небо, Річард узяв обценьками жарину й сів на пеньок, наготувавшись терпляче ждати, аж поки з'явиться зграя, варта його уваги.

Голубів було так багато, що стрілянина відігнала лише невеликі зграйки від тих нескінченних хмар птахів, що, як і досі, летіли над долиною. Здавалося, тут зібралось усе пташине плем'я. Ніхто не підбирав голубів, безліч їх валялось на галявах, і можна було подумати, що всю землю вкрили тріпотливі жертви.

Шкіряна Панчоха мовчки, але засмучено дивився на все це. Він ніяк не виявляв своїх почуттів, аж поки вздрів, що для полювання котять гарматку.

— Ось що виходить, коли вільний край заселяють люди! — озвався він. — Сорок років дивився я, як тут пролітають голуби, і ніхто їх не чіпав, не кривдив, поки не з'явилися ви з цими вашими порубами. Я любив дивитись, як птахи прилітають у ліс, їхнє товариство таке любе людині: вони ж такі сумирні, як і вужі. А тепер мені аж серце крається, коли чую посвист їхніх крил, бо знаю, що на той звук збіжаться всі шибеники селища й почнуть стріляти. Але бог не дозволить, щоб живі створіння гинули марно; незабаром вороги голубів і всяких інших тварин зазнають за це кари… Еге, і містер О лівер тут! Видно, він не кращий від інших — палить у безневинних птахів, немов перед ним воїни-мінги.