Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Критика » Українське письменство
Українське письменство - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українське письменство

Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:

У виданні вперше зібрано більшу частину праць із літературознавства та історії нашого письменства, що вийшли з-під пера Миколи Зерова (1890—1937) — видатного українського вченого, поета і перекладача, чий творчий доробок, за словами Євгена Сверстюка, залишається монолітним і дорогоцінним уламком храму української культури.
1 ... 81 82 83 84 85 86 87 88 89 ... 747
Перейти на страницу:

Висновки рецензента щодо книжки проф. Довнара-Запольського досить гострі, рецензент зазначає, що автор не дав ні теоретичних узагальнень, ні конкретно й послідовно переведеної історії економічного розвитку, тільки ряд етюдів, і далі одмічає низку курйозів, що виникають наслідком трактування предмета з погляду загальноприйнятої схеми «русской истории».

Не менш сувору оцінку дає М. Василенко новій роботі М. Є. Слабченка «Опыты по истории права в Малороссии». Необережне відношення автора до своїх наукових завдань, категоричність і скороспілість висновків уже занотовані в рецензіях на його медальну роботу про «малорусский полк». Те саме рецензент пише і про «Опыты», зазначаючи часом рисковиті, «необґрунтовані, а то й зовсім фантастичні твердження». Вказівки М. П. Василенка мають велику наукову вагу, бо належать одному з авторитетних знавців юридичного побуту Гетьманщини.

1913

Семенко. Prélude{27}

Лірика. Київ, 1913. Стор. 40. Ц. 20 коп.

Найнепотрібнішими книжками, мабуть, являються ті, які не викликають ні признання, ні гострого осуду, про які нічого не можна сказати ні гарного, ні поганого. До таких книжок належить і ця збірка поезій нового, ще не відомого автора.

Перечитуєте ви ці сорок невеличких, але дрібно друкованих сторінок — і у вас таке враження, ніби ви перегортаєте чистий незаписаний зшиток. В пам’яті у вас не лишається ні образів, ні порівнянь, котрі запали б вам в серце, в котрих ви знайшли б якусь естетичну цінність: все знайоме, заїжджене, затерте, говорене сотні, а то й тисячі разів.

Це, звичайно, тільки здогад, але гадаємо, що автор писав не через те, що мав в душі щось своє, осібне, ніким ще не висловлене так і в такій формі, — єдиним завданням його, мабуть, було показати, що й він може писати те саме, що й люди.

Нудно стає, коли читаєш ці одноманітні і безобразні рядки, без поезії, без музики, без «духа жива». Так само, сподіваємось, нудно було й авторові писати їх. І в словах його:

і почув я сум таємний у душі моїй нудній (с. 5), —

ми бачимо щире і цінне признання, якому не можна одмовити в правдивому погляді на річ.

Так, поетична душа автора — нудна і безбарвна, душа не творця, а совісного учня, що так уперто і безплідно — повторює «зады».

Скромне наслідування хрестоматійних зразків, ремінісценції з Олеся («Квітка», с. 21, «Дівчина», с. 27). Чупринки («Восени» — с. 4), навіть з Старицького («Вийди», 23) — нічого поза цим знайти не можна.

Форма наслідувань не стоїть, звичайно, на висоті ориґіналу. Ритм — не музичний, рими — носять на собі важку печатку авторової зневаги. «Вгорі — святі, неспокійні — ніжні, зів’ялого — кривавого» — просто не віриться, що книжка друкувалась в 1913 році, а не сорок літ тому, коли до поезій не ставилось ще таких великих технічних вимог. Чи, може, автор не вважав за обов’язок придбати собі необхідну технічну виучку.

Мова так само негарна, неповоротка, як і вірш. Зустрічаються і граматичні непорозуміння. Особливо дратує форма квіт (родовий відм. множ. ч.), введена Філянським: «Очі квіт журних запали» — неправильно і негарно!

Елементарність змісту і форми вражаюча, зворушуюча навіть.

Автор хоче в одному віршику — «розгадати мету й суть світа», а в другому, звертаючись до коханої, говорить:

Мене ти… не кохала, А як прощавсь, і ми розстались, — Ти навіть слова: «друже» не сказала, І зразу спала і пропала Мара юнацьких мрій (с. 3).

Скориставшись цими добрими, хоч наївними словами, побажаємо авторові на прощання, щоб він розлучився ще з одною мрією юнацькою — бути поетом, і, давши обітницю мовчання, спокутував свій літературний гріх.

1913

Концерт пам’яті М. Лисенка{28}

6 августа тут відбувся в залі Народного Дому концертний вечір пам’яті Лисенка, влаштований нашим музикально-драматичним товариством.

На фоні малорозвиненого культурного життя маленького повітового міста діяльність Зіньківського муз.-драматичн. товариства, перейнята живою симпатією до рідного слова і пісні, заслуговує на увагу. Вже скільки років підряд товариство впорядковує Шевченківські вечори і тим служить по змозі великій справі національного освідомлення місцевої публіки. Вечори ці одбуваються звичайно літом і притягають силу народу з міста і повіту.

1 ... 81 82 83 84 85 86 87 88 89 ... 747
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)