Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
Брасбаунд. Отже, вам судилося їхати.
Сер Ґовард (усміхаючись). Очевидно.
Брасбаунд. Хай же це впаде на вашу голову! (До леді Сісілі, нарешті потискуючи їй руку). На добраніч!
Йде. Стемніло. Запали сутінки.
Дія друга
Полудень. Кімната в мавританському замку. Вздовж стіни канапа. Ветхі стіни частково пофарбовані, частково облицьовані білими кахлями з зеленими та жовтими розводами. Стелю складено з маленьких квадратів, строкато кольорованих, з позолоченими краями та золотими прикрасами. На цементовій підлозі лежать мати, смухи та шкуратяні подушки з геометричними розводами. Посеред кімнати стоїть малюсінький мавританський столик, а біля нього величезне сідло з різнокольоровими чепраками; це свідчить про те, що в цій кімнаті живуть чужоземці, які звиклі до стільців. Якщо сісти на сідлі біля столу, то ліворуч буде головний вхід — висока арка в формі підкови, а між цією аркою та столиком друге сідло, що править за крісло. Праворуч у задній стіні маленькі мавританські двері, що з них завжди віє протяг.
Двоє-троє людей з загону Брасбаунда, знемагаючи від полудневої спеки, лежать, розтягнувшись на підлозі, підмостивши під голови куртки й вигідно поклавши ноги на канапу. Декільком комір сорочки розстібнутий, щоб було прохолодніше. Інші у фуфайках. Усі вони в чоботях і з чересами, а рушниці їхні напоготові. Один з них, що спирається головою на сідло, вбраний у білий фланельовий костюм, колись модний, призначений до катання на яхті. Це, очевидно, молодий англієць шляхетного походження, симпатичний, але занепалий морально; проте він зберіг ще почуття власної гідности, достатнє, щоб щодня голитися і чепурити своє поріділе волосся, яке й за кращих часів ледве чи було пишніше. Мовчанку порушує тільки його хропіння. Він спить з відкритим ротом, поки його не будить кілька далеких пострілів. Він конвульсійно стулює рота і з сонним виглядом розплющує очі. Зовні дуже грюкають двері, й чути голос Дрінквотера, що настирливо зчиняє тривогу.
Дрінквотер. Гей, ви! Прокиньтесь, та швидше! Прокиньтесь! (Він убігає через арку, розпашілий та схвильований, і бігає по кімнаті, розштовхуючи сонних). Ану, лишень, вставай! Вставай, чуєш ти, Кідді, Редбрук. (Він з усієї сили штовхає молодика).
Редбрук (сідає). Та годі-бо! Що трапилось?
Дрінквотер (обурений). Що трапилось! Ти, мабуть, не чув пострілів?
Редбрук. Ні.
Дрінквотер (зневажливо). Ну, звичайно. Вважав, що безпечніше їх не чути?!
Редбрук (раптом уторопавши). Як! Ти лагодишся втекти? (Схопившись, кричить). Прокиньтесь, ви там: ми в небезпеці! П’яниця-Джек лагодиться втекти! (Вони швидко пориваються, хапаючи рушниці).
Дрінквотер. Небезпека! Так, небезпека, звичайно, була. Але тепер вона вже минулася, як завжди буває, поки ви всі спите. (Вони знову падають, знеможені). Чом же ви не були напоготові й не прийшли нам на допомогу? На нас наскочили Бені Сірас, і ми мусили шалено боронитися, от що! Марцо постраждав: куля влучила йому в груди, бісового батька! Брасбаунд підстрелив шейхового коня за шістсот п’ятдесят ярдів. (Розштовхуючи їх). Ну ж бо! Поприбирайте в кімнаті для британської аристократії: лорда Ґеллема та леді Вайнфліт!
Редбрук. Леді непритомна, чи що?
Дрінквотер. Непритомна! Ще б пак! Хотіла йти розмовляти з Бені Сірас; от, щоб мене грім побив! Спитала нас, чого ми боїмось. А тепер робить Марцо перев’язку, як справжня сестра-жалібниця!
Сер Ґовард з довжелезним вуалем на своєму білому капелюсі входить аркою в супроводі двох людей, що підтримують раненого Марцо. Марцо ридає, жахаючись думки про смерть та майбутньої муки й почуваючи, що цілком їх заслужив; він без куртки і з завоєм на грудях. Один з людей, що підтримують Марцо, — похилого віку чорнобородий чоловік, кремезний і забарний зі слідами колишньої статечности; звуть його, як потім виявляється, Джонсон.
Леді Сісілі йде біля Марцо. Редбрук, трохи зніяковілий, переходить по той; бік кімнати, якнайдалі від одвідувачів.
Дрінквотер (обертається до них і вітає їх з жартівливою урочністю). Будьте дорогими гостями в замку Брасбаунд, сер Ґовард та міледі. Це наша їдальня й вітальня.
Сер Ґовард іде до столу й сідає на сідлі, знемагаючи від утоми. Леді Сісілі підходить до Дрінквотера.
Леді Сісілі. Де Марцове ліжко?
Дрінквотер. Ліжко, леді? Ну, він не дуже вередливий; можете покласти його на першу-ліпшу тахту при стіні.
Марцо кладуть на підлозі під стінкою біля маленьких дверей. Він стогне. Джонсон флегматично лишає його й підходить до Редбрука.
Леді Сісілі. Але ж не можна лишити його в такому стані!
Дрінквотер. О, йому дуже зручно. (Байдуже підходить до Марцо). Адже тобі тут зручно, Марцо? (Марцо скімлить). Ну, звичайно, зручно!
Леді Сісілі (до сера Ґоварда). Чи бачили ви колись таких безпорадних людей? (Ідучи до дверей).
Дрінквотер. Куди ви? (Біжить до дверей і стає перед нею). Куди ви йдете, міледі?
Леді Сісілі. Я огляну всі кімнати в цьому замку, може, знайду зручніше приміщення для Марцо. А тепер я вам скажу, куди підете ви. Ви підете по воду для Марцо, він знемагає від спраги. А коли я виберу йому кімнату, ви постелите йому там постіль.
Дрінквотер (саркастично). Що ще загадаєте? Будьте тут як дома, міледі!
Леді Сісілі (дбайливо). Не йдіть, якщо не хочете, містере Дрінквотер. Ви, може, дуже втомилися? (Обертаючись до арки). Я попрошу це зробити капітана Брасбаунда; він не відмовиться.
Дрінквотер (переляканий, біжить за нею і стає межи нею та аркою). Що це ви! Що це ви, міледі! Не турбуйте капітана! Я все зроблю.
Леді Сісілі (серйозно). Я була цього певна, містере Дрінквотер. У вас таке, добре обличчя! (Вона повертає назад і виходить маленькими дверима).
Дрінквотер (дивиться їй услід). От, бісового батька!
Сер Ґовард (до Дрінквотера). Попросіть кого-не-будь з ваших друзів провести мене в мою кімнату, перш ніж підете по воду.
Дрінквотер (нахабно). Вашу кімнату! А ця що ж, не досить добра вам? (Люто). Кому ви тут даєте накази, га?
Сер Ґовард (спокійно встає й підходить до Редбрука та Джонсона, шукаючи в них захисту. Звертається до останнього). Чи можете ви знайти мені кімнату, спокійнішу за цю?
Джонсон (хитає заперечливо головою). Я не маю щодо цього жодних распоряжень. Вам доведеться почекати, поки прийде капітан.
Дрінквотер (підійшовши до сера Ґоварда). Так, а поки ви чекатимете, я вам даватиму накази. Зрозуміли?
Джонсон (повільно й суворо до Дрінквотера). Слухай-но ти! Тут троє джентльменів провадять мирну, приватну розмову, — ти що, не бачиш?
Дрінквотер (журно). Я не хотів вас образити, містере Джонсон.
Джонсон (суворо). Так, а все-таки образив. Хіба так поводяться, пройдисвіте ти такий! (Повернувшись до сера Ґоварда). Ось у чому прокляття цього життя, сер: доводиться мати стосунки з усякою наволоччю. Мій батько, сер, був капітан Джонсон з Гулла, мав власну шхуну. Ми всі тут джентльмени, сер, як ви в цьому пересвідчитесь, крім цього бідного темного чужоземця та цього пройдисвіта (зневажливо показує на Дрінквотера). Він і батьків не мав.