ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
СИМПАТИЧНОГО ХЛОПЦЯ ВІДКИДАЮТЬ
Останній у черзі — вродливий молодий в’язень Габбі (7258), чию заяву Курт читає з легкою зневагою:
Моя головна причина просити про дострокове звільнення полягає в тому, що скоро моя дівчина від’їжджає у відпустку.
Я хотів би довше побути з нею перед від’їздом, адже повернеться вона десь якраз, коли я від’їжджатиму до коледжу.
Якщо мене випустять через два повні тижні ув’язнення, то матиму лише півгодини на побачення з нею. Тут, при свідках і в присутності охоронця, ми не можемо попрощатися і поговорити, як нам хотілося би. Інша причина — я думаю, ви вже роздивилися мене, і я знаю, що не змінюся. Під “не змінюся” я маю на увазі порушення правил, встановлених для нас, в’язнів. Тобто дострокове звільнення зберегло би мій час і ваші видатки. Це правда, що я намагався втекти разом з колишнім співкамерником, 8612-м. Та посидівши без одягу в порожній камері, я знаю, що не повинен суперечити нашим охоронцям, і майже беззаперечно дотримуюся усіх правил. До того ж ви зауважите, що моя камера перебуває в найкращому стані у в’язниці.
Знову-таки рекомендації охоронця Арнетта розходяться з заявою в’язня. Свою загальну оцінку 7258-го як «бунтівного розумника» Арнетт доповнює цинічним засудом: «Він повинен залишитися тут до кінця терміну ув’язнення, поки не згниє, що не сталося би далі».
Охоронець Маркус оптимістичніший: «Мені подобається 7258-й. Як в’язень він задовільний, але не думаю, що у нього більше прав на дострокове звільнення, ніж в інших. Я впевнений, що досвід ув’язнення матиме позитивний вплив на його доволі некерований характер».
«Мені також подобається 7258-й — майже так, як 8612-й [Дейвид, наш шпигун], але не думаю, що він мусить отримати дострокове звільнення. Не буду заходити так далеко у своїх судженнях, як Арнетт, але дострокового звільнення не потрібно надавати», — пише Джон Лендрі.
Щойно з в’язня знімають мішок, його обличчя розпливається у звичній усмішці від вуха до вуха. Це так дратує Карло, що він накидається на ув’язненого зі словами: «По суті, це все для тебе хіханьки! Ти “бунтівний розумник”, як тут в звіті точно описано. Чи ти з тих, кому пофіг все в житті?»
Як тільки в’язень починає відповідати, Прескотт змінює курс і запитує про його освіту. «Я планую розпочати навчання восени в Ореґонському державному університеті». Прескотт повертається до інших членів комісії: «Ось що я скажу. Знаєте, надавати освіту певним особам — просто марнотратство. Декого не варто змушувати вступати до коледжу. Ці люди, певно, будуть щасливішими на роботі механіка чи аптекаря, — каже він і зневажливо махає в напрямку ув’язненого. — Тож, продовжимо. За що ти потрапив сюди?»
«Ні за що, сер, лише підписався на участь в експерименті».
Така перевірка реальності могла би загрожувати зривом усієї процедури, але не тоді, коли за стерном шкіпер Прескотт: «То ти, умнік, вважаєш, що це лише експеримент?». Він знову перебирає на себе керування, прикидаючись, наче переглядає досьє в’язня. Карло зазначає як само собою зрозуміле: «Ти брав участь у пограбуванні».
Повертається, щоб запитати в Курта Бенкса, було то пограбування першої чи другої категорії. Курт киває: «Першої».
«Першої, ха, я так і думав». Час навчити цього молодого бунтаря декількох життєвих уроків, починаючи з нагадування про те, що стається з в’язнями, яких ловлять при спробі втечі. «Тобі вісімнадцять років — і подивися, що ти зробив зі своїм життям! Сидиш тут перед нами і кажеш, що готовий втратити компенсацію, аби вибратися. Де у звіті не подивишся, одне і те саме: “розумник”, “нахаба”, “опирається всілякій владі”! І де тебе понесло?»
Розпитавши Габбі про те, чим займаються батьки, про його релігійні переконання і чи регулярно він ходить до церкви, Прескотт розлючений заявою в’язня, що його релігія «невизначена». Він відповідає: «Ти навіть не вирішив таке важливе питання, як віра».
Обурений Прескотт встає і вилітає з кімнати на кілька хвилин, а інші члени комісії ставлять декілька стандартних запитань про те, як в’язень планує поводитися наступного тижня, якщо його заяву про дострокове звільнення не схвалять.
ВІДМОВИТИСЯ ВІД ОПЛАТИ ЗАДЛЯ СВОБОДИ
Ця перерва у напруженій діяльності дає мені час усвідомити важливість заяви в’язня 1037 про намір відмовитися від оплати за участь в експерименті в обмін на дострокове звільнення. Ми повинні формалізувати це у вирішальне запитання для всіх в’язнів. Я кажу Карло запитати їх: «Ви погодилися б втратити всі зароблені у ролі ув’язненого гроші, якби ми вас достроково звільнили?».
Спочатку Карло пропонує екстремальнішу форму запитання: «Скільки б ти заплатив, щоб вибратися звідси?». Збентежений в’язень 7258 каже, що не платитиме за звільнення. Карло перефразовує, запитуючи, чи відмовився б той від зароблених до цього моменту грошей.