ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Після низки запитань інших членів комісії Прескотт просить наглядача відвести ув’язненого в камеру. В’язень встає, дякує комісії. Потім він автоматично простягає руки, склавши долоні разом, і охоронець замикає наручники. Джима (4325) виводять, одягнувши йому пакет на голову, і змушують мовчки сісти на лавку в коридорі. Тепер черга іншого в’язня.
Ув’язнений виходить, а Прескотт заявляє на камеру: «Ну й гладко цей хлопець говорить...»
Мої записи нагадують мені, що «ув’язнений 4325 виглядав доволі зібраним і загалом контролював себе — він завжди був одним з наших “ідеальних в’язнів”. Його, здається, збентежив агресивний допит Прескотта щодо злочину, за який його арештували, тому й вдалося легко змусити визнати свою провину, навіть при тому, що злочин абсолютно вигаданий. Під час слухання ув’язнений демонструє, який він слухняний і потульний. Така манера поведінки сприяє його порівняно успішній адаптації та виживанню в тюремних умовах».
БЛИСКУЧИЙ ПРИКЛАД ТЬМЯНІЄ
Далі Курт оголошує, що ув’язнений 3401 вже готовий постати перед комісією з умовно-дострокового звільнення, і зачитує його заяву:
Я прагну отримати умовно-дострокове звільнення, щоб розпочати нове життя у цьому безнадійному світі. Хочу показати іншим загубленим душам, що хороша поведінка винагороджується чуйними серцями, що ці матеріалістичні свині більше не зможуть обдирати бідних, що простий в’язень може змінитися менш ніж за тиждень і що Бог, віра та братерство все ще непохитні у всіх нас. Я заслуговую дострокового звільнення, бо вважаю, що моя поведінка під час перебування тут була, безсумнівно, досконалою.
Я насолодився благами життя тут і думаю, що вже час переселитися у високодуховніше місце. Крім того, позаяк я є важливим продуктом нашого середовища, ми всі можемо бути впевненими, що після мого успішного виправлення я таким залишуся назавжди. З Божим благословенням.
З великою повагою ваш 3401-й. Запам’ятайте мене, будь ласка, як взірцевий приклад.
Рекомендації охоронців разюче відрізняються:
3401-й постійно проявляє себе як дрібний порушник спокою.
І не тільки — він просто послідовник, що не бачить сенсу розвиватися самому Він легко наслідує поганий приклад.
Я не рекомендую звільняти його достроково. Підпис: охоронець Арнетт.
Я не бачу причин, чому 3401-й заслуговує дострокового звільнення. І навіть не бачу нічого спільного з ув’язненим 3401, як я його знаю, і тим, як його описано в проханні. Підпис: охоронець Маркус.
3401-й не заслуговує на дострокове звільнення, і його власний саркастичний опис це підтверджує. Підпис: охоронець Джон Лендрі.
Тож приводять ув’язненого 3401 з паперовим пакетом на голові, й Карло просить цей пакет зняти, щоб він міг побачити обличчя цього «маленького хіпоблуда». Він та інші члени комісії здивовані, дізнавшись, що 3401-й (Ґленн) — американець азійського походження, єдиний з відібраних для експерименту не належить до європеоїдної раси. Ґленн, усупереч типажу, поводиться у своєму бунтарському легковажному стилі. Фізично ж він цілком підпадає під поширений стереотип: невисокий, нижчий за 160 см, худорлявий, але мускулистий, з гарненьким личком і лискучим смоляно-чорним волоссям.
Крейґ починає допитуватися в’язня про його роль у повстанні, коли арештанти з його камери забарикадували двері. Що він робив, аби це зупинити?
Номер 3401 заявляє доволі наївно: «Я й не зупиняв, а заохочував це!» Члени комісії розпитують його про цю ситуацію, а номер 3401 й далі відповідає у саркастичному тоні, що дуже відрізняється від поведінки в’язня 4325: «Я вважаю, що мета цієї інституції — виправляти в’язнів, а не викликати протидію у них, і я відчув, що унаслідок наших дій...»
Начальник в’язниці Джаффе, який сидів збоку, не за столом комісії, не втримався: «Мабуть, ти не дуже розумієш, що таке виправляти. Ми намагаємося навчити вас бути високопродуктивними членами суспільства, а не будувати барикади в камерах!».
Прескоттові вже набридли ці відступи. Він знову входить у роль великого боса: «Як мінімум двоє громадян заявляють, що бачили, як ти втікав з місця злочину». (Він це щойно вигадав.) Карло продовжує: «Суперечити свідченням трьох осіб — це ніби казати, що всі люди сліпі! Хіба не ти писав: “Бог, віра та братерство все ще непохитні”. І це по-братськи — брати чуже майно?».
Потім Карло вирішує відверто розіграти расову карту: «Із вас, азійців, дуже мало хто потрапляє до в’язниці... насправді вони переважно дуже хороші громадяни... А ти — постійний порушник, смієшся з тюремних умов, а потім приходиш сюди і говориш про виправлення так, ніби це тобі доручили керувати в’язницею. Сидиш тут, за столом, перебиваєш начальника в’язниці, типу все сказане тобою важливіше, що міг би сказати він. Чесно, я не дозволив би звільнити тебе достроково, навіть якби ти був тут останнім в’язнем. Для мене ти — найгірший кандидат на дострокове звільнення, як тобі?».