ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Перед появою першого ув’язненого я перевіряю якість відеозапису. Найдосвідченіший з нас, Карло починає знайомити новачків з деякими основними нюансами діяльності комісії з умовно-дострокового звільнення. (Його монолог у додатку[100].) Курт Бенкс, відчувши, що Карло наміряється виголосити одну з тих довгих промов, що ми часто чули під час курсу в літній школі, поважно заявляє: «Починаймо, час спливає».
УВ'ЯЗНЕНИЙ 4325 ВИПРАВДОВУЄТЬСЯ
Ув’язненого Джима (4325) доправляють до кімнати, знімають наручники і дозволяють сісти. Він великий, кремезний хлопець. Карло одразу кидає йому виклик: «Як ти опинився у в’язниці? Чим можеш виправдатися?». Ув’язнений відповідає цілком серйозно: «Сер, мене звинувачують у збройному нападі. Однак я не визнаю себе винним у цьому злочині»[101].
«Невинен? — Карло вдає здивування. — То ти хочеш сказати, ніби поліцейські не знали, що роблять, коли тебе арештовували, і що сталася якась помилка? Що люди, яких вчили захищати закон, напевно, з багаторічним досвідом, просто випадково вибрали тебе з усіх мешканців Пало-Альто? І тобто вони не знають, що говорять, ніби їм щось у голові поморочилося, і вони не розуміють, що ти зробив? Тобто вони, виходить, — брехуни? То ти заявляєш, що вони брехуни?»
Номер 4325: «Я не заявляю, що вони брехуни, та мають бути вагомі докази і все таке. Я дуже поважаю їхні професійні вміння і все таке... Я не бачив жодних доказів, але вважаю, що для них добре було, напевно, мене затримати». (Ув’язнений підпорюється вищій формі влади, його початкова самовпевненість розчиняється від домінантної поведінки Карло.)
Карло Прескотт: «У такому разі ти щойно підтвердив, що у їхніх розповідях є зерно правди».
Номер 4325: «Ну, очевидно, що мусить же бути якась причина для мого затримання».
Прескотт почав ставити запитання, що викривали минуле в’язня та його плани на майбутнє, однак більше прагнув дізнатися про скоєний злочин: «Із чим це пов’язано? Що ти накоїв на дозвіллі, і тебе арештували? Це серйозне звинувачення... ти ж знаєш, що міг убити когось під час нападу. Що ти зробив? Стріляв у них, побив чи що?».
Номер 4325: «Я не впевнений, сер. Офіцер Уїльям казав...».
Прескотт: «Що ти зробив? Пристрелив їх, побив, підірвав? Використовував одну з тих Гвинтівок?».
Крейґ Гейні й інші члени комісії намагаються розрядити напружену атмосферу і розпитують ув’язненого, як він адаптувався до життя у в’язниці.
Номер 4325: «Ну... за природою я ніби-то інтроверт... і... здається, перші пару днів я думав про це... і вирішив, що варто краще поводитися...»
Прескотт править своє: «Відповідай на питання, не хочеться слухати це інтелігентське гівно. Тобі поставили пряме запитання, дай на нього відповідь!».
Крейґ перебиває його запитанням про виправний вплив в’язниці, на яке ув’язнений відповів: «Ну, так, від цього є певна користь... я, звісно, навчився підпорюватися, хоча в конфліктних ситуаціях мені було неприємно. Та я розумію, що охоронці просто виконують свою роботу, навіть коли проявляють жорстокість».
Прескотт: «Ця комісія не зможе водити тебе за ручку на волі. Ти сказав, що вони тебе навчили покірності, навчили співпраці, але ніхто не буде за тобою дивитися на волі, там ти будеш сам по собі. Яким громадянином ти можеш стати з такими звинуваченнями? Я зараз дивлюся, в чому тебе звинувачують. Це серйозний список!». Упевнений і владний Карло дивиться в чистісінький записник так, ніби там увесь послужний список в’язня, з усіма деталями та зауваженнями щодо його арешту і поведінки. Продовжує: «Ти кажеш, що можеш стати кращим там завдяки дисципліні, яку тут засвоїв. Але ми не зможемо бути поруч з тобою поза цими стінами... чому ти думаєш, що готовий вийти на волю саме зараз?».
Номер 4325: «Я з’ясував, куди рухатися далі. Я збираюся вступити до Каліфорнійського університету, в Берклі, і обрав профіль. Хочу вивчати фізику, буду наполегливо здобувати знання».
Прескотт обриває його і береться розпитувати про релігійні погляди, а відтак про те, чому той не долучився до в’язничних програм групової чи професійної корекції. Ув’язнений виглядає зовсім розгубленим, каже, що долучився б, проте йому ніколи не пропонували такої можливості. Карло просить Курта Бенкса перевірити правдивість цієї останньої заяви, в чому сам особисто сумнівається. (Звісно, він знає, що в нас немає таких програм у цьому експерименті, але в справжніх комісіях з умовно-дострокового звільнення його завжди про це запитували.)
100
Карло Прескотт розпочав засідання таким монологом перед членами комісії: «Комісії з умовно-дострокового звільнення відомі тим, що відхиляють прохання ідеальних кандидатів (тобто хлопців, які здобули у в’язниці освіту, корекцію чи консультації). Вони відкидають цього хлопця тому, що він бідний, рецидивіст, з поганого району, або його батьки померли, чи у нього немає заробітку, тільки тому, що їм не подобається його обличчя, або він підстрелив поліцейського в палець. Вони беруть якогось чудового хлопця, що ніколи не створював жодних проблем... ідеального в’язня і відмовляють йому три, чотири, п’ять, шість разів. Молоді хлопчаки, які мають найбільше шансів повернутися до в’язниці, які настільки змінені й сформовані в’язничними умовами, що навряд чи адаптуються до суспільства,—таких випустити для комісії є найкращим варіантом. Варіантом значно кращим, ніж звільнення зрілих чоловіків, які поводяться натурально, які ніколи не створювали жодних проблем і можуть триматися від крадіжок й афер достатньо далеко, щоб не потрапити знову за ґрати. Хоча це й звучить безглуздо, так відбувається, бо в’язниці—величезний бізнес. Тюрми потребують в’язнів. Люди, які потрапили сюди і повкладали все у своїх головах, після виходу звідси вже не повернуться—на волі надто багато речей, якими вони можуть зайнятися. Але ті, хто потрапили сюди на невизначений термін... коли ви говорите їм [як комісія з умовно-дострокового звільнення]: “У мене достатньо можливостей, щоб грати в ці ігри”—ви говорите, що, по суті справи, комісія з умовно-дострокового звільнення не мусить розглядати найочевидніші обставини, якими є...»
101
Якщо не зазначено інше, усі діалоги в’язнів і охоронців взято зі стенограм відеозаписів, зокрема й розмова під час слухань комісії з умовно-дострокового звільнення.