Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
За відвагу і героїзм, виявлені в цьому наступі, дивізія була відзначена в наказі командування Другого Українського фронту.
Дуже успішно діяли два батальйони полку «Путна». Вони розбили вщент більш чисельного ворога і вдалим маневром зуміли оточити два угорські полки, які здалися в полон разом із своїми штабами.
Артилерійські дивізіони дивізії «Молдова», підтримуючи наступ піхоти і збиваючи сильним загороджувальним вогнем одчайдушні контратаки ворога, також вкрили себе славою.
Уля Михай, повернувшись з триденної відпустки, ледве відшукав КП дивізії у напівзруйнованому містечку. Та й не дивно, бо воно аж кишіло військами. Піхота, артилерія, кавалерія, сапери — все змішалося в багатоголосий шарварок. Вулиці були забиті різнокаліберними гарматами і мінометами, грузовиками і валками підвід, ескадронами кавалеристів та колонами піхотинців, які недавно вийшли з бою або поспішали на фронт.
В усіх домах постоєм стояли солдати, і тим, хто прибував у містечко пізніше, важко було знайти притулок на час короткої Зупинки.
КП дивізії розмістився в двоповерховому будинку школи, де скупчилися всі відділи і служби.
Шифрувальники зустріли Улю радісними вигуками:
— З приїздом, братику! Слава богу, що повернувся! Роботи у нас по горло. Вже падаємо з ніг від утоми. Три ночі не спали.
Та зрештою це було видно й так. Схудлі, зарослі густою щетиною обличчя, почервонілі, припухлі очі свідчили про те, що нелегко прийшлося хлопцям в ці дні.
Капітан Смеу, наче бажаючи дати йому зрозуміти, що недавні події аж ніяк не вплинули на їхні відносини, теж зустрів його привітно.
— З тієї радості, що ти прийшов, іди до машини і заміни Пеліною, — сказав він весело. — Глянь, яка купа радіограм нас чекає. Хлопці працювали добре, але в них не було підміни… І трошки змучились…
— Трошки! Оце так! — з викликом посміхнувся Бурлаку Александру. Бувши старшим за віком навіть від капітана, він іноді дозволяв собі говорити таким тоном в його присутності.
Смеу зовсім не розсердився.
— Нічого, я пожартував, — відказав він. — Раз Уля повернувся, нам буде легше. Ех, коли б нам ще одного шифрувальника!..
— А хіба ви, пане капітан, не збираєтесь просити людей для комплектування групи? — спитав Мардаре.
— Попрошу, щоб надіслали з тилу. А до генерала не звернусь. Хоч порівняно з успіхом, що випав на долю частин дивізії, наші втрати невеликі, однак вони таки є… А через кілька днів, напевне, знову почнеться наступ. І солдатами розкидатися не слід. Ти чув, Уля? Нашу дивізію відзначено в наказі командування Другого Українського фронту.
— Побачив би ти факіра, — шепнув Бурлаку. — Ходить, наче індик. Мало не трісне під радості.
Тим часом капітана Смеу викликали до генерала, і шифрувальники зосталися самі.
— Ну, що тут ще трапилося за час моєї відсутності? — поцікавився Уля.
— Майже нічого! — відповів Пеліною. — Зрештою, нам було ніколи чимось цікавитися!.. Працювали день і ніч, як воли! Так, мало не забув сказати. Ми бачили труп Барбу, його привозили сюди. Все обличчя в болоті і в крові. Капітан Медря знову зібрав нас усіх і виголосив одну з своїх знаменитих промов. Жаль, що він не став попом. Частував би своїх мирян набагато кращими проповідями, ніж Іван Златоуст. А от однієї подробиці ти не знаєш. Якщо пригадуєш, то в офіціальному повідомленні говорилося, що Барбу застрелено при спробі перейти до німців. А насправді він наклав на себе руки, коли його спіймали. Ніяк не збагну, чому від нас приховали правду.
Мардаре посміхнувся з іронією:
— Думаю, що не було на це важливої причини. Проте «застрелено при спробі перейти до ворога» звучить солідніше, ніж «наклав на себе руки».
— А звідки вам все це відомо? — спитав Уля.
— Знаємо. Та зрештою, як не ховай таємницю, все одно вона випливе наверх. Шила в мішку не втаїш. Однак ми дізналися про це з «першоджерела». «Старий» вивідав у одного старшини з «Путни». Крім того, Смеу проговорився, що при обшукові Барбу за обмотками знайшли тисячу марок. Не любив я його, негідника, скажу правду. Егоїст, хитрун і лукава людина. А от щоб він продався гітлерівцям, цього я ніколи не міг подумати.
— В нього знайшли тисячу марок! — повторив Уля, замислено дивлячись у вікно.
— Так, тисячу марок!
Мардаре гнівно додав:
— Якби падлюці пощастило перейти до німців, то ми мусили б знищити всі коди.
— І машину теж! — додав Пеліною.
— Значить, Пиркелабу заслужив-таки нагороду! — зрадів Бурлаку.