За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Саме цими знущаннями конвой і адміністрація допомогли нам мобілізувати всіх каторжан до боротьби з тим безмежним свавіллям адміністрації лагера і дивізіона. Напруження зростало з кожним днем, всі відчували — настане якась страшна схватка, схватка не на життя, а на смерть, і вже тим разом не з бриґадирами, а з самою адміністрацією та конвойними військами. Але у що саме виллється те напруження, вгадати тоді було неможливо.

Події розвивались дуже швидко. Нам з Таращанським і студентом приходилось сходитись кожного дня для обговорення небувалого досі потоку інформацій. Кожний інцидент, кожний наступ, кожну провокацію адміністрації і дивізіону треба було своєчасно зважити, обміркувати, дати відповідну оцінку і написати обіжник з приводу того всього, що твориться і чого можна ще ждати. У своїх обіжниках ми зверталися до людей, охоплених самодопомоговою організацією, з такими настановами, щоб вони не піддалися провокаціям конвою, щоб витримано спокійно у мирному дусі розмовляли з адміністрацією і конвоєм, але не в благальному тоні, а твердо і рішучо.

«Ворог накидається на нас, провокує нас на будь-який інцидент, який би послужив для них претекстом для кривавої розправи над нами. Наша задача — не датися спровокувати, але і не зломитися, не піддатися. Нам треба уміло і мужньо вистояти на висоті політв'язнів і захистити свою гідність. Ми люди, та й не тільки просто так собі люди, ми політв'язні, які боролися за краще майбутнє свого народу, адже ж ми повинні і тут під всіма оглядами тримати себе на відповідній висоті» — писали ми в своїх обіжниках.

У травні 1953 року до нас дійшла відомість із четвертого лагера чорного ІТЛ про те, що там конвой із вишки вбив двох людей, які стояли у себе під бараком і співали. І що з приводу того вбивства на знак протесту всі в'язні четвертого лагера оголосили страйк і не вийшли на роботу. Та, надзвичайної ваги, відомість потрясла нас усіх до глибини душі.

«Значить началось», — думав собі я.

По тому інцидентові видно було, що акція заплянована в широкому маштабі і внаслідок тієї відомости атмосфера в нашому лагері наелектризувалася ще більше. Через декілька днів, з лагера № 2 (криптонім — Медвежка) прийшла відомість про те, що там оперуповноважений застрелив з пістолета двох в'язнів-віруючих. І що на знак протесту там також всі в'язні застрайкували. Після Медвежки виповів страйк п'ятий лагер — чоловіча і жіноча зони. Так що в другій половині травня в Норильську вже страйкувало около 20 тисяч політв'язнів. Тільки один наш каторжанський лагер ходив ще на роботу, хоча кожний каторжан виглядав так, немов би він був начинений вибухівкою. Але внаслідок тих подій, лагерна адміністрація дуже раптовно змінила свій курс і стала просто аж солодкою. Після розгрому банди Сабосяка, нам почали кланятися усі бриґадири, начальники колон, нарядчики, культорги і помпобити, які служили цепними псами в адміністрації, а це вже почала кланятися і сама адміністрація, а особливо начальник по політчастині, старший лейтенант Безверхий.