За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Спасайте Воробйова! Його тягнуть на запретну смугу, щоб там застрелити як втікача, — закричав хтось із тих, що вирвались із ізолятора у зону. Народ кинувся на тих червонопогонників, що тягнули Воробйова на дроти загорожі.

Червонопогонники на два метри не дотягнувши Воробйова до колючої дротяної огорожі, змушені були кинути його на території лагера. Санітари з носилками підбігли забрати Воробйова до лікарні. Але в ту ж мить два автоматники, які стояли вже напроти Воробйова по ту сторону загорожі, пустили дві автоматні черги понад головами санітарів, а тоді крикнули: «Не трогайте!» Санітари вернулись. Каторжани стояли з цеглою в руках, щоб не дати червонопогонникам затягнути Воробйова на дроти колючої загорожі і там застрелити, а червонопогонники за дротами загорожі стояли з автоматами, спрямованими на Воробйова, щоб не дати його віднести до лікарні. На місце тієї небувалої до цього часу події прибіг і начальник лагера капітан Тарахов.

— Давай ключі від ізолятора, ми откриєм твоїх цепних псів, тих, що ти заховав від нагороди в ізолятор, — кричали каторжани на начальника лагера.

— Од камеры Сабосяка я ключей вам не дам, бо ви їх уб'єте, — відповів Тарахов.

Але Сабосяк із своєю групою, маючи при собі фінки, які їм у камері передав оперуповноважений Калашников, прорізали діру в стелі своєї камери і, втікши із ізолятора на подвір'я дивізіона, почали грозити кулаками в напрямку зібраних біля ізолятора каторжан.

— Давайте нам сюди тих своїх цепних псів! — закричали каторжани, повернувшись обличчям до дивізіону.

— Огонь!!! — крикнув начальник дивізіону Повстяной.

І в ту ж мить заграли смертоносною грою автомати немислящих червонопогонників. Засвистали черги і з 24-х каторжан полилась невинна кров. Шістьох було вбито на смерть, а 18 тяжко поранено. Я був тоді в самій гущі тих людей і біля мене рядом впало трупом двоє моїх молодих земляків. По нас стріляли напроти лікарні, так що кулі попадали в лікарню і турбували туберкульозно хворих. Всі потерпілі були ще зовсім молоді люди з західніх областей України. Тільки одна якась шальна куля серед жилої зони влучила одного з друзів Сабосяка, відомого Баранчика.

— Генерал Семенов на вахті! — хтось крикнув позад нас.

У ту ж мить весь той натовп побіг на вахту. Я також швидкою ходою йшов до вахти. Не доходячи до вахти метрів сто, я побачив вийняткову картину. Генерала Семенова у всіх його доспєхах натовп вів на місце тільки що вчиненого червонопогонниками злочину. Дійшовши до вбитих і ранених, генерал підняв два кулаки в напрямку дивізіона і закричав:

— Мерзавцы, что вы наделали?!!

Звідти генерала Семенова взяли за руки і поли його генеральської шинелі і, завівши його до лежачого на траві біля дротяної загорожі зійшовшого кров'ю Воробйова, поставили перед автоматниками дивізіона, а самі під прикриттям його забрали Воробйова до лікарні. Після того генерал був уже непотрібний, і його відпустили. А він, піднявши поли, також драпонув у дивізіон.