За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Добре, — похнюпивши голову, неохоче відповів він. І після того перестав зі мною зустрічатися.

Незадовго ми випустили обіжник про те, щоб із Хвалинським і Панчуком ніхто із шануючих себе українців не спілкувався і навіть не здоровкався. І так від того часу Панчука і Хвалинського у нашому лагері збойкотували. Це покарання дуже велике, але це не вбивство. За таке покарання статті не підшиєш. І так після того Панчук реґулярно зустрічався із представниками ЧК, але тільки один раз якось прийшов до мене і сказав, що йому доручили прослідкувати, хто до мене найчастіше заходить і з ким я найбільше дружу. Такі ж самі сигнали поступили тоді до мене і від декількох інших аґентів.

1951 року увели грошову оплату праці, по ставках ЗКА. Ставки наші були на 50 % нижчі від ставок вільних громадян. Відтоді ми організували касу самодопомогової організації. І за посередництвом обіжників довели до відома всім залученим до самодопомогової організації, щоб кожний виділяв із своєї зарплати якусь долю на організацію. І такси ми не встановляли. Хто скільки хотів, стільки й давав. Такий спосіб давав нам можливість перевірити карбованцем щирість ставлення людей до нашої загальної громадської справи.

Відтоді кожного місяця на абсолютно добровільних началах поступало від 500 до 700 карбованців. Ті гроші ми витрачали на допомогу хворим і гонимим по штрафних бриґадах, особам, які знаходилися в ізоляції.

Під впливом наших обіжників і настанов роботяги почали вимагати справедливого розподілу роботи і заробітку. Ішлося про те, щоб у глибинні котловани ішли робити всі по черзі без вийнятку, так же само повинна бути встановлена справедливість і на всіх інших тяжких роботах.

Бриґадири, звичайно, іґнорували ті вимоги. Роботяги, які весь час слухняно довбали вічну мерзлоту або суцільну скалу у глибинних котлованах, почали відмовлятися спускатися у котловани. Цей непослух раніше слухняних рабів збудоражив усіх бриґадирів. Плян проходки в котлованах зірвався. Плян кладки бетону і цегли також зірвався. Адміністрація стривожилась. Почались наради адміністрації з бриґадирами, начальниками колон, нарядчиками і культоргами. Бриґадири посилили жорстокість. Частину неслухняних відправили в ізолятор, а декотрих били. Ізолятори і штрафні бриґади наповнились, але ті, що домагалися справедливого розподілу праці і заробітку, в ізоляторах не стали робити.

Один із найжорстокіших бриґадирів, Баранчик, почав бити своїх неслухняних бриґадників, але це вже були не ті раби, якими Баранчик знав їх рік тому. Вони кинулись всі на того страшного Баранчика і побили його, як тільки їм хотілося.

У аварійній бриґаді вантажників здоровенного Зарубаєва, роботяги також почали домагатися справедливішого розподілу роботи і заробітку. Зарубаєв у відповідь на то застосував свої здоровенні кулаки, але тим разом його кулаки не застрашили бриґадників. Вони дружньо кинулись на нього, звалили з ніг, побили і запхали під нари.

Після тих інцидентів, які для інших стали хорошими прецедентами, серед адміністрації та її прихвостнів почався переполох. Оперативний відділ почав шукати винних. Мене зняли з роботи в лябораторії. Сидорчука Федора вигнали з диспетчерської, Мовчука Степана вигнали з КІП-а. І, нарешті, Романа зняли з бриґадира ляборантів і всіх нас направили в штрафну бриґаду на бутовий кар'єр вантажити каміння. Ми там відмовились від роботи і більше двох місяців виходили на роботу, але нічого не робили. До нас прилучилося ще з десяток людей, які також у штрафній бриґаді відмовилися працювати. Переполох серед бриґадирів зростав. І нарешті хтось з них додумався написати прозьбу до адміністрації лагера, в якій писалося про те, що нібито українці готуються вирізати всіх руських, поляків і нацменів. У тій прозьбі вони просили адміністрацію, щоб нас перевірили й покарали за ті злочинні наміри. До тої прозьби вони залучили перелік прізвищ тих, хто на їх думку мав здійснити ту криваву акцію. У цей список попали біля 40 українців, у тому числі і ми всі з штрафної бриґади.