За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Цей піднятий настрій моментально передався на всю ту поліцейську нечисть. Всі бриґадири знову підняли свої бандитсько-поліцейські голови і почали загрожувати найбільш непокірним своїм бриґадникам. Але цей підйом тривав всього лише два дні.

Степан Шевчук ще з одним, покривдженим Сабосяком у тій же самій будці, по імені Михайло, взяли собі хороший стальний забурник і пішли перед самим обідом у виробничу їдальню. Кухарі дали їм суп. Вони поставили свого забурника за грубку і, роздягшись, сіли обідати. У ту ж мить влетів у їдальню Сабосяк і, лаючись, почав бити Михайла. Шевчук миттю вискочив із-за стола, вхопив забурника і влучив ним Сабосякові по голові. Сабосяк впав. Тоді вони почали його молотити, як тільки їм хотілося. Після тих «ліків», Сабосяк з розбитою головою і виведеною із ладу правою рукою поповз на запретну зону і цією смугою поповз на вахту.

Того ж самого дня, тільки зовсім на іншому виробництві, бриґадир штрафної бриґади вдарив Загорулька Романа. Але Загорулько в ту ж мить приварив йому так, що той відразу звалився з ніг, а тоді вже відлупив його по всіх правилах.

Внаслідок тих двох інцидентів в один день, адміністрація впала в паніку. А Сабосяк, Попандополо і ще чотири їх компаньйони пішли до начальника лагера і попросили, щоб їх закрили в ізолятор. За ними почали всі бриґадири, нарядники і начальники колон збирати свої речі і тікати в ізолятор. Прийшлося нам самим тих вчорашніх зухвальців умовляти, щоб вони нікуди не тікали, що їм ніхто не збирається нічого поганого робити, якщо вони будуть себе вести по-людському.

Після тих двох інцидентів вся та зграя, яка сім років разом з адміністрацією співробітничала у вижиманні останніх соків з нас і взагалі не уважала нас за людей, дала нам зелену вулицю. Відтоді вони самі почали нас влаштовувати на роботу за нашим власним бажанням і здалека нам кланятися, поважати, не тільки нас, але й усіх трударів. «Сила поважає і витягується на струнко тільки перед добре зорганізованою ще більшою силою. Інших авторитетів для неї не існує», — думав собі я.

А якщо так, а воно тільки так, то тоді треба докласти всіх зусиль, щоб створити силу. Сила — найбільш переконливий фактор, але вона, окаянна, завжди повинна бути на припоні розуму.

Одного разу група бриґадирів зійшлася у секції інженерно-технічного персоналу і почала обговорювати тогочасне положення в нашому лагері.

— Ми вже давно працюємо бриґадирами з одними і тими самими людьми. Нам здавалося, що ми їх знаємо, а виявилося, що ми зовсім нічого про них не знаємо, — сказав бриґадир Стрибко.

— Ми просто не помітили, коли ті люди переродилися із покірних роботяг у бунтарів. Бушлати на них ті самі, що й раніше були, а люди під ними стали зовсім іншими. Зараз уже нема кого і матом покрити, — сказав бриґадир Головко.

— А все ж таки, само по собі це не сталось, хтось є такий, що навіяв на них той бунтарський дух. А ми такі клаповухі, що навіть і не нагледілись, коли це все сталося і хто це все зробив, — сказав бриґадир Кирпиченко.