За східнім обрієм [Спомини про пережите]
- Автор: Шумук Данило
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «За східнім обрієм [Спомини про пережите]». Краткое содержание книги:
— Раз начальник управління чорних лагерів генерал Семенов втік від нас, тоді поки не пізно, хай втікає і вся адміністрація лагера, — крикнув хтось з натовпу.
— Забирай своє вонюче кодло паразитів і марш з лагера. Твоя бандитська місія тут уже кінчилася, — сказав один в'язень до начальника нашого лагера, капітана Тарахова.
Через півгодини вся адміністрація залишила лагер. Залишився тільки медперсонал.
У цей пам'ятний день 4 червня 1953 року у нашому лагері не було невтральних чи байдужих до того, що сталося. Ті надзвичайні криваві події сколихнули і потрясли всіх.
У бараках на нарах не лежав ніхто, — всі були на вулиці, всі учасно ждали дальшого ходу подій. Але ніхто не знав, як воно буде далі і що саме треба робити ще сьогодні. А безпорадність у такій ситуації, — це провал, це поразка. Надії неусвідомленої громадськости звернуті до тих ітееловців, що ми звільнили із ізолятора, а надії людей, охоплених організацією самодопомоги, звернуті на нас і тільки на нас. Ми були одинокою організованою силою і тому саме ми повинні максимально і розумно використати ту ситуацію. Після короткої наради з Таращанським і студентом ми рішили: офіційно перебрати ініціятиву у свої руки недоцільно. Треба якимись силами піддати думку тим, яких ми звільнили із ізолятора, щоб вони негайно підготовились до загальних зборів у нашому клюбі, а нам через свої канали треба повідомити всіх людей про те, що в клюбі будуть загальні збори, на яких будемо вибирати страйковий комітет.
У склад страйкового комітету, який буде обнародувано, треба висувати якнайбільше руських, а зі всіх інших національностей достатньо по одному чоловіку, а українців може бути два-три хороших людей, які б змогли в комітеті проводити нашу лінію; а ми з свого боку організуємо їм стопроцентову підтримку всієї громадськости нашого лагера.
Пора нарешті нам уміти організувати навіть і руських, щоб вони самі розхитували устої своєї імперії. Ми повинні вміти в тій справі дати їм першість. І вони радо відступали перші місця у боротьбі за їх імперію і щедро нагороджували наших земляків за те, отож пора й нам навчитися відступати їм перші місця в розрушенні їх імперії. Це реабілітує їх і піде на користь не тільки поневоленим юним народам, а й їм самим. Вони стануть нарешті повноцінною творчою нацією.
Наші люди діяли дуже справно, через годину клюб був забитий людьми. На порядку денному стояло одне питання: вибори Страйкового комітету.
Із вступним словом і доповіддю виступив Валентин Вождьов, родом з Кубані. Після Вождьова виступив Морозов, пізніше Біляєв, Доронін, Михайлов і нарешті Кость Король, родом з Буковини, найменший ростом і наймолодший віком від усіх виступаючих.
— Виступи закінчились. Із скількох людей будемо вибирати Страйковий комітет? — звернувся до зібраних каторжанин Вождьов.
Після короткого висказування різних думок і голосування, зупинилися на числі 15 чоловік.
— Я пропоную предсідателем забастовочного комитета выбрать нашего славного и бесстрашного Воробьёва; посколько он сейчас лежит в больнице, тяжело больной, поручить временно его замещать на зтой должности Валентину Вождёву, — сказав хтось із друзів Воробйова.
На ту пропозицію проголосували всі. Розпочалися вибори членів комітету. До комітету вибрали дев'ятьох руських, трьох українців, одного литовця, одного латиша і Таркавцадзе, осудженого по міжнародньому закону Нюрнберзьким судом за його діяльність у міністерстві пропаґанди на вічну каторгу. (По походженні по лінії мами і по своєму дусі він був німцем, а прізвище носив кавказьке, тому що його батько був по походженню кавказець).
Після загальних зборів на засіданні комітету розподілили ділянки роботи кожного члена. Цей комітет у своєму роді був схожий більше на мініуряд, ніж на Страйковий комітет. Королеві Костеві поручили відати господарчими справами, тобто приймати на вахті від адміністрації продукти, хліб і цукор, відпускати їх на їдальню та відповідати за весь харчовий бльок і всю господарку у лагері. Таркавцадзе був призначений по своєму фаху, тільки «вище ранґою». У комітеті йому доручили «міністерство пропаґанди». Його завданням було набрати собі відповідний штат, який мав би підготовляти всіх громадян лагера в унісон курсові комітету. Тобто, перед кожними загальними зборами його люди мали проводити таку роботу, щоб на зборах народ підтримав пропозиції комітету. Литовцеві, як медикові, доручили санітарну частину всього лагера взагалі, а санчастини і лікарні зокрема.