За східнім обрієм [Спомини про пережите]
- Автор: Шумук Данило
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «За східнім обрієм [Спомини про пережите]». Краткое содержание книги:
Ту ганебну і злочинну прозьбу підписало біля 30 бриґадирів, начальники колон, нарядчики і культорги.
Адміністрація лагера, звичайно, вдовольнила їх прозьбу і нас усіх, згідно їх списка, посадили в ізолятор. Останнього привели до ізолятора начальникового днювального, який, нібито, мав доручення від нас всіх неугодних нам руських, поляків і нацменів викликати поодинці до начальника, а наші «палачі» із сокирами мали їх рубати в прибудовці до контори, яка була ще не закінченою. Під час особистого обшуку днювальний проковтнув якийсь папірець. Наглядачі в ту ж мить кинулися на нього, звалили з ніг і ключами виломили два зуби, але папірець був уже в шлунку. Адміністрація зробила з того висновок, що це саме той список, по якому він мав викликати людей на рубку. Незабаром днювального з двома виламаними зубами у руці впустили до нас у камеру.
— Що ж це там таке з тобою трапилось, — запитав я днювального.
— Я жив з однією вольною секретаркою, яка раніше працювала в нашій конторі, і ось оце недавно вона передала через свою подругу мені листа, а вони, собаки, витягнули того листа ось із цієї кишеньки, що для годинника, а я вирвав його і в рот, і проковтнув. Шкода ж, щоб дівчина постраждала через мене, — оповів днювальний, тримаючи своїх два зуби у руці і обтираючи кров.
Через декілька днів приїхали слідчі і почали викликати нас на допити. До тих допитів ніхто з нас серйозно не ставився. Всі ми кепкували з слідчого і його питань. А в камері жартували, сміялися і розповідали прочитані романи. Словом, гумор і самопочуття було на висоті, а це в таких ситуаціях дуже важливе. Це також зброя.
Незадовго нас почали потроху звільняти із ізолятора. Під кінець листопада 1952 року в ізоляторі нас залишилось тільки шість чоловік. Ми відсиділи тоді рівно два місяці. Наша самодопомогова організація через медслужбу передавала нам в ізолятор харчові передачі кожного дня.
Після звільнення з ізолятора мене знову призначили на бутовий кар'єр. Я пішов до начальника по виробництву і сказав: «Або призначай мене на будівництво у нічну бриґаду до Мельника, або виписуй мені знову два місяці ізолятора, поки я ще звідти не забрав своїх речей». Почувши таку категоричну заяву, начальник виробничої частини раптово підняв на мене свої очі і довго дивився, а тоді сказав:
— Чорт з тобою, дам тебе туди, де ти сам хочеш, аби було тихо.
У Мельника я також не працював, але це вже було узгіднено з майстром. Я по ночах чергував у викінчених корпусах і читав газети та книжки.
Після тієї невдачі з організованою провокацією проти нас, всі ті паразити, які підписували ту провокаційну прозьбу «прибрати нас», почали низько кланятися нам, «ласкаво» усміхатися і всякими способами загравати з нами.
1952 рік — був роком перших значних схваток каторжан за свою гідність. І в тій схватці, випробувавши свої сили, хист і стійкість, ми зміцніли й утвердилися. Каторжани випрямили свої зігнуті спини, розправили плечі і утвердились у своїх духовних силах, які засіяли у їх стомлених очах.
Адміністрація зі своїми відгодованими прихвостнями почала скликати нараду за нарадою. Вони гарячково шукали способів задусити цей рух самозахисту перед свавіллям адміністрації та її прихвостнів з числа каторжан. На одній з таких нарад бриґадир Сабосяк сказав: «Прибрати до рук тих українських націоналістів ми не зможемо так довго, як довго наш ізолятор буде служити для них домом відпочинку. Треба нарешті ізолятор зробити таким, щоб вони боялися попадати туди. Треба в ізоляторі заставити їх працювати так, щоб з них виходив десятий піт, а якщо треба, то і кров. От доручіть мені ізолятор і дайте в помічника Папандопола, і я наведу порядок».