За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Дижурні по лагеру і розвідні змінювали пости через кожних чотири години. Через деякий час дивізіонна обслуга біля скорострілів і наші дижурні пости по нашу сторону дротів, почали зживатися між собою.

— Вот видишь, вас уже подменяют, а наши опаздывают, — частенько говорив розчот біля скорострілів, направлених проти нас, до наших постових.

Наші постові свобідно вступали у розмову з їх розчотами і майже всім їм говорили:

— А чи ви знаєте, на кого ви направили свої скоростріли? Ми ж такі самі робітники і селяни, як і ви. Тут же між нами буржуїв і капіталістів немає. За що ж ви намірились нас стріляти? Ми ж нічого поганого вам не зробили.

— Мы действуем согласно приказа. Будет приказ, будем стрелять, не будет приказа, не будем стрелять, — відповідали червонопогонники.

— Но если ты нас постреляешь, то зто будет преступлением с твоей стороны, — казали їм наші постові.

— Приказ мы должны исполнять, а не размышлять над приказом. Понятно вам?!

Оце така розмова між червонопогонниками і наши-ми постовими бувала дуже часто. Червонопогонникам заборонялося вступати у розмову з нашими постовими, а ми своїм постовим не тільки що не забороняли вступати в розмову з червонопогонниками, а навіть пропонували розмовляти з ними.

І наші розмовляли явно, не боячись нікого, а вони завжди розглядувались, щоб випадково не надійшов офіцер.

Незалежно від тієї всієї системи по охороні порядку у лагері, ми із самодопомогової організації виставляли своїх чергових по лагерю в окремих місцях і вартових. Наші чергові зобов'язані були про всі інциденти, що виникали між політв'язнями й адміністрацією, негайно звітувати безпосередньо нам. А Король із своєї сторони звітував нам про все те, що робилось у комітеті. Кожну повістку дня засідання комітету чи загальних зборів політв'язнів Король копіював і передавав нам. А ми, розглянувши і зваживши кожний пункт даної повістки, давали відповідну установку для Короля Костя, яку він повинен займати позицію по відношенні кожного пункту даної повістки дня. Король був наймолодший віком і найменший зростом у комітеті і завжди останнім забирав слово. На засіданнях комітету і на загальних зборах він тримався у своїх виступах самовпевнено і незалежно від думки будь-кого з комітету чи навіть і голови комітету. Якщо з ним не погоджувались у комітеті, то він вимагав перенести всі ці спірні питання на загальні збори.

Загальні збори відбувалися завжди у клюбі. У клюбі поміщалося біля семисот чоловік. Отже, у таких ситуаціях, як нам треба було заставити комітет, щоб він робив, що ми знаходили потрібним, то тоді наша невидима самодопомогова організація скликувала клюб і сама займала, згідно розробленого пляну, всі місця у клюбі. А під час обговорення порядку дня взагалі, а спірних точок зокрема, поінформовані нами люди брали слово і виступали. Таких виступів завжди було 5–7. Після кожного виступу нашого чоловіка всі присутні на зборах кричали: «Правильно, правильно він сказав!!!» і плескали в долоні.