Втомлені гори

Та більше тим, що можу дати, Так вчила Біблія мене І так учили батько й мати. Щасливий тим, що я люблю І до людей повагу маю, І де б не був, що б не робив, Але про них я пам’ятаю. 5.7.1999 р. УЗАКОНЕНИЙ БАНДИТИЗМ Узаконені бандити Що побачуть – те й гребуть. Й по якому ж ото праву Ці недолюдки живуть? А щоб ми їх не чіпали – Так, як небо голубе, Так вони – оті бандити Узаконили себе. А тому, як вам щось треба, На поклін до нього йдіть, І, немов дощу у неба, Все у нього ви просіть. 11.2.1999 р. ПРО ШЕФА Знав такого шефа я, Що завів він вуси, Як підлеглих не вгризе, То його аж трусить. 9.7.1999 р. КУЮТЬ ЗОЗУЛІ Кують зозулі в нас на дачі, Та я не чую їх й не бачу. Така природа, в лісі коні, А я весь час, мов на припоні. То треба хлів домурувать, А то траншею докопать. Хотів з Петром поговорить, А тут дивлюсь – вже рій летить. Дружина жде, як янголятко, А я від неї – як від зарядки. Усе робота та все зажинок, Такий на дачі відпочинок. Отак ото й відпочиваєм, Як гарно те, що дачу маєм! 29.6.1999 р. КОМУ ЖАЛІТИСЯ? Все життя мені із вами, Друзі, не везло, То зустрінеться тихоня, То якесь тріпло. Чи то я категоричний, Чи то друзі – тюфтяки, Що не стрінь – одні п’янички, Або просто – хом'яки. Тільки й знають те, щоб вмазать, Тільки й знають – погулять, А тут тре’ садок кропити І кролям піти нарвать. Так ото ми і живемо. А жалітися кому? Симоненку чи Морозу, Чи відомому Му-му? 8.7.1999 р. ХТО ЛЮДСТВО ОБДИРАЄ Той, хто людство обдирає, Щастя той в житті не має. 8.2.1999 р. БІЛА СИМФОНІЯ В житті нічого кращого немає, Як біленькі жіночі грудоньки, Коли вони ще полум’ям палають, Як в небі ясні зіроньки. Тоді душа романсами співає, І від отих симфоній білих хвиль, Душа й моя невидимо палає, І в серці десь вибрикує "Кадриль". І все тоді у зоряному світі, І вся душа тоді моя штормить, Як йде дівча й ті хвилі розгойдає, Коли до вас воно біжить. 29.7.1998 р. БІЙ НА ДОРОЗІ ЖИТТЯ Я родився далеко від Бога, Бо так рідний наш уряд хотів, І була в нас одна лиш дорога, Та ніхто з неї сходить не смів. А тому і не дивно, що й досі Багатьох ми не знаєм молитв, Так нам голови всім засмітили, Що у ній – ані рим, ані ритм. І я також не вірив у Бога На відміну, як батько і дід, Тож сьогодні шукаю дорогу Ту, якою ходив весь мій рід. А тому, мушу жити ще й жити, Бо не все ще зробив, що хотів, Щоб до Бога себе підтягнути, А дітей відтягнуть від чортів. Хочу я в цьому світі створити Для людей щось незвично-своє, І щоб кожний повірив у диво, В те, що все-таки Бог в світі є. 11.2.1999 р. ЖИВУ У ЛІСІ Живу у лісі. Лісу не бачу. Усі сміються, а я ледь не плачу. Плачу від того, що ті, хто грабують, Нашим правитилям всім аплодують. Гривню в полову перетворяють, А нащо? Хіба вони того не знають, Щоб націю нашу /але це між нами/, Зробити усіх до одного рабами. Доларом з люду викручують жили, Щоб ті, що за морем, іще краще жили. 15.4.1999 р. БДЖОЛИ І ШЕРШНІ Я кланяюсь кожній бджолі, Що вона є бджола, а не шершень, А в нас у Верховній Засідають шершні-парламентарії, Чи варто якісь коментаріі? Що вони зробили для нас – Для народу, для Неньки? Рекет, корупцію, геноцид І як завжди – побрехеньки, Правда – солоденькі. Радуйтесь і радійте! От так держать, пани-добродії, Поки народ вашим методом І вас огріє. От тобі і Божий рай, От і ати-бати, Хто не вміє працювать – Йде у депутати. 27.5.1999 р. САМИЙ НАДІЙНИЙ ПРОГНОЗ Я сам собі прогноз,– сказав Артос: Як прийде мила буде літо, А якщо ні – буде мороз. 6.2.1999 р.