Втомлені гори

ЖУКОВСЬКОМУ С.М. Поету, товаришу, куму присвячую. Ж-овтіє поле нашого дитинства У-квітчане березовим вогнем. К-оли під тим веселим падолистом О-сяг тебе осіннім теплим днем. В-сесильний вітер віяв наді мною С-олодких мрій, надій і почуттів, К-оли зустрівсь я в Ірпіні з тобою, О, як тоді і сам помолодів! М-абуть тоді негадано-нежданно У тім краю, де Сонце й солов’ї, С-аме тоді ти став моїм серпанком, М-оїм найкращим другом на землі. Давно ті дні і роки вже раюють, Забравшись десь в діброви і гаї, І інші вже свою любов римують, Як ми колись мережили свою. Давно ті дні і роки відшуміли, І став Ірпінь, і ти, і я – другим, Але, браток, поети не старіють, Бо зорі, Місяць – нерозлучні з ним. А що світить ти став так головою, За те Богів не сіпай, Станіслав, Бо, щоб людей ти милував строфою, Тобі те сяйво Місяць передав. Жовтіє поле нашого дитинства, І вечір вже крадеться у наш край. Але талант, мій друже, то не листя, Тому пиши, надійся і дерзай. На ниві нашого дитинства Уже і вечір гомонить. Невже і ми осипимось, як листя, Щоб знов колись у світі цім ожить? Не вірю, що замовкнуть наші рими І що колись обірветься струна У тім нестерпно-мелодійнім ритмі, Аби донести наші імена. Невже оті шикарні янгелочки, Що очі в них, аби цідить вино, Всі вивітрять із пам’яті рядочки, В яких життя поетове пройшло? Невже оті пикаті і пузаті, Яким на честь і совість наплювать, Будуть гасать, як ідоли прокляті, І далі честь людини плюндрувать? 22.5.1988 р. ЯК ГУСКА ОБСКУБАНА Обездолена ти і нещасная Й багатюща в одночас земля, Ти сьогодні, як гуска общипана І беззахистна, ніби дитя. Обдирають тебе, кому хочеться, А пани, що на троні сидять, Як і ті, що колись, посміхаються І кивають: – Отак і держать! 5.8.1999 р. ДОЛИНА ЩАСТЯ Коли ти зириш на стегенця І можеш ще піти в кіно А потім збуцать ще й лезгінку Так ти, браток, ще ого-го-го!. Знать, ще в тобі вогонь клекоче, І дише полум’ям вулкан, Знать, що душа ще хоче й хоче Стрибать у грізний океан. Стрибать, як рись, в долину щастя, Торкатись кінчиків дзвіниць, Можливо, то найбільше щастя, Що під спідничками в дівиць? 9.2.1998 р. ЯКБИ НЕ ЯЗИК Щоб тебе, моя кохана, Бог позбавив язика, Запевняю, що у світі Ти б найкращою була. 2.2.1999 р БАБА ПРІСЬКА І ПЕРЕБУДОВА Кругом перебудова І де не глянь – кричать: – Людям – свободу слова, З чинушами кінчать! – Сижу й борюсь з собою,– Чиновник торохтить,– Щоб витримать і вижить Й хоч трохи ще пожить. Воно було б простіше З народом в світі жить, Та ж клята баба Пріська Навчилась говорить. Газеток начиталась, Наслухалась крамол Й таке вже виробляє, Хоч зразу в комсомол. І телек зирить справно, Побив би її грім, Таким же став нестерпним І дід її Охрім. Як бачите, не просто В вік гласності прожить, Якщо вже й бабу Пріську Нічим не зупинить. – Щоб жив товариш Сталін, Тут все було б окей, І рот би не роззявила,– Сказав парторг Євсей. Щоб жив товариш Сталін, Мовчав би й дід Охрім... Я б дав йому карету, Туди де місця всім. Проте, ми ще побачим Кому розквасять ніс, Бо поки ж я при владі,– Патякав комуніст. - А партію не судять, Вона завжди права! Про що збагнуть не може Та "світла" голова. Нехай пройде ця буря, Вгамується народ, Тоді і бабі Прісці Закриємо ми рот. А то дійшло до того, Щоб вам якийсь лайдак, Начальнику Чукотки Показував кулак 11.6.1988 р. БАБА ПРІСЬКА В КОНТОРІ – О, слава Богу, люди! – Сказала Пріська знов, – Нарешті й я повірила, що в світі є любов. Пішла я у контору і голові кажу: – Я теж за перестройку, й мені давай козу. А він нагнувсь до мене і мовив, як вві сні: – Бери козу, корову, та тільки йди мерщій. – Спасибі нашій владі – наїлись накінець, -