Втомлені гори

МАРЕВО КОМУНІЗМУ Ніби дід, автобус чмише, Ледве-ледь свій тягне зад, А над містом хазяйнує Ураганний листопад. Темні хмари, сумні думи, Стукіт, гуркіт, тріскотня, Де ж те світло, те Майбутнє, До якого мчався я. Де ж той Призрак Комунізму, Що усіх в Комуну тяг, От вам, друзі, серп і молот, От вам і червоний стяг. 5.6.1999 р. НАРЕШТІ МИ ВЖЕ НЕЗАЛЕЖНІ В цю ніч всі гавкали собаки, Навіть кричали всі півні, Бо депутати об’явили, Що ми вже вільні, ми одні. І слава Богу, що почув нас, І воля здійснилась людей, Бо скільки ж можна наше людство Кормить вже догмами ідей? Ось ми, нарешті, й незалежні, Держава Україна є, Й тепер в Майбутнє рідну Неньку Вже власний прапор поведе. 24.- 25.8.1999 р. ЩОБ СМІЯЛАСЬ І ОХАЛА Поезія повинна буть такою, Щоб вона пекла і літом, і зимою. Щоб душу радувала, очі милувала, І була завжди напоготові, Як Місяць з вилами. Щоб сміялась вона і вбивала, Як мисливці вбивають шакала, Щоб гукала завжди в світ закоханих, Щоб сміялась вона і щоб охала. 6.4.1999 р. ЩО ЗНІМЕШ З ГОЛОГО? Той, хто міг хоч щось украсти, Жив завжди, як кіт у маслі, А що візьмеш ти з голоти, Як на трьох одні чоботи? 16.6.1999 р. ПОКИ ЖИВИЙ У смерті теж свої закони, І це ніяк не забобони. Як перекриє вам кінця, Чекай – кінця. А поки ще живий, браток, Цілуй дівчат, цілуй жінок, Нехай від радощів пищать, Бо й на тім світі не простять... І все, що ти не доробив, Будеш кінчать, а щоб я жив! З коханням, брате, не жартуй, Краще в цім світі відпрацюй, Бо жінка все тобі простить, Як будеш ти її любить. Цілуй і радуйся життю, І кожній з них кажи: люблю! І не чекай, не жди весни, Не можеш сам – мене гукни. 25.12.2001 р. НЕ ВІРЮ В ЗЛО Ні! – не песиміст я І не вірю в зло, Що воно сильніше В світі за добро. Та в останні роки Стільки того зла, Хоч бери і тут же Утікай з двора. А народ дрімає, А народ мовчить.. Що це? – епідемія, Чи прощальна мить? 11.6.20001 р. ЧУМА БОЛОТЯНА Глянь, які вони пихаті Й самозадоволені, Що всі люди вже горбаті, Всі вже обездолені. Звідки те взялося панство, Звідки та пихатість, Звідки ті жуки гівняні, Звідки ж ті багаті? Вилізло ж саме нещасне, Як чума болотяна, А тепер ще й обзиває Всіх воно голотою. Та ви тільки придивіться До того удава, Та не дай йому копійку – Він же вас удавить. Ви ж на нього подивіться, На ту ситу пику, Що і хочеться кілочком Пику ту потикать. Візьміть того ж Лодзинського – Садиста-бандита, Що не слово – то отрута, От яка в нас свита! 19.7.2009 р. КОЛИ КВІТКА МЕДОНОСИТЬ Не на кожну квітку Навіть Джміль сідає, Не на кожну жінку Хлопці косять зір, Всі забратись хочуть, Як в курник – куниця, Хто до меду, звісно, Хто до... теплих гір. А тому, як квіти В полі медоносять, То джмелі літають, І медочок носять. То ж ото й звертаюсь Я до чарівничок: – Дайте мені меду Ось з оцих суничок. 23.7.2009 р. УКРАЇНЦЯМ Тому ми радощів не знаєм, Що надто всім ми довіряєм. Що кожен з нас сам по собі, Як сірі гуси на стерні. Тому нас всіх і роздягають, Що в кожного в нас хата скраю, Бо всім беремось догоджать, Навіть і тим, що гноблять нас. Тож, щоб не спали й не дрімали, То вже б давно панами стали, Бо тих, у кого хата скраю – Всіх тих скубуть і роздягають. 7.12.1999 р. ЯК НЕМАЄ ЧЕСТІ Як в синів немає честі, Не поможуть тещі й тесті. 11.6.1999 р. СТРАЖ ПОРЯДКУ Ходить сержант по базару І збирає данину: – З вас, бабуню, часничину, З вас цибулю або хну. Це, мов, тому, що у "Волзі", Що штани в лампасах, А ви, жіночко, сюди, мов,