Цинкові хлопчики
- Автор: Алексиевич Светлана Александровна
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-573-8
- Переводчик: Тетяна Комлик
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Цинкові хлопчики». Краткое содержание книги:
Без цього роману вже неможливо уявити історію афганської війни й останніх років радянської влади На його сторінках розкрито правдиві реальні життєві сюжети про ту війну в спогадах тих, чиї життя розділилися на до і після, передано горе матерів «цинкових хлопчиків», які прагнули дізнатися правду про те, як і за що воювали та гинули в Афгані їхні сини.
Анатолій Козлович
«Литературная газета»,
10 лютого 1993 р.
Під судом відома білоруська письменниця Світлана Алексієвич, яка свого часу нагадала про те, що «У війни не жіноче обличчя». Виявилось, що попіл Афганістану ще стукає в серця деяких обурених читачів, які не пробачили С. Алексієвич «Цинкових хлопчиків», документальну повість про невідому нам афганську війну. Письменницю звинувачують у пересмикуванні, вибірковому використанні наданих їй учасниками війни, вдовами й матерями загиблих солдатів матеріалів. І взагалі, у брехні, антипатріотизмі та очорнюванні. Поки що незрозуміло, чи буде дано справі «законний хід», чи все-таки автори позовних заяв вимагатимуть деякої моральної компенсації та до суду (відкритого суду) справи не доведуть. Але сигнал характерний. Просто постала тінь майора Червонописсного, який повчав на з’їзді союзних депутатів академіка Андрія Сахарова, як тому варто оцінювати афганську війну...
Федір Михайлов
«Куранты», 3 лютого 1993 р.
Із судового позову Ляшенка Олега Сергійовича, колишнього рядового, гранатометника
6 жовтня 1989 року в статті «Ми повертаємося звідти...», опублікованій у газеті «Література і мастацтва», були надруковані уривки з документальної книги Світлани Алексієвич «Цинкові хлопчики». Один із монологів підписаний моїм іменем (прізвище зазначене неправильно).
У монолозі відбито мою розповідь про афганську війну і моє перебування в Афганістані, стосунки між людьми на війні, після війни і т. ін.
Алексієвич цілком викривила мою розповідь, дописала те, чого я не говорив, а якщо говорив, то розумів це інакше, дійшла самостійних висновків, яких я не робив.
Частина висловлювань, написаних С. Алексієвич від мого імені, принижують і зневажають мою честь і гідність.
Це такі фрази:
1. «У вітебській “учебці” не було таємницею, що нас готують до Афганістану.
Один зізнався, що боїться, мовляв, нас там усіх перестріляють. Я став його зневажати. Перед самим від’їздом іще один відмовився їхати...
Я вважав його ненормальним.
Ми їхали робити революцію».
2. «За два-три тижні від тебе колишнього нічого не лишається, лише твоє ім’я. Ти — це вже не ти, а інша людина. І ця людина, побачивши вбитого, вже не лякається, а спокійно або з гіркотою думає про те, як будуть його стягувати зі скелі або тягнути в спеку кілька кілометрів...
Їй знайоме власне і чуже збудження, коли бачиш убитого: не мене! Ось таке перевтілення... Майже з усіма».
3. «Я був навчений стріляти, куди мені накажуть. Стріляв, не шкодував нікого. Міг убити дитину... Кожен хотів повернутися додому. Кожен намагався вижити. Думати було ніколи... До чужої смерті я звик, а власної боявся...»
4. «Не пишіть лише про наше афганське братство. Його немає. Я в нього не вірю. На війні нас об’єднував страх. Нас однаково ошукали... Тут нас об’єднує те, що в нас нічого немає. У нас однакові проблеми: пенсії, квартири, ліки, меблеві гарнітури. Вирішимо їх, і наші клуби розпадуться.
Ось я дістану, пропхаю, вигризу собі квартиру, меблі, холодильника, пральну машину, японського «відика» — і все! Молодь до нас не потяглась. Ми їй незрозумілі. Начебто прирівняні до учасників Великої Вітчизняної війни, але ті Батьківщину захищали, а ми? Ми хіба в ролі німців — так мені один хлопець сказав.
А ми на них злі. Хто там зі мною не був, не бачив, не пережив, не відчув — той мені ніхто».
Усі ці висловлювання глибоко ображають мою людську гідність, оскільки я таке не казав, так не думаю і вважаю, що ці відомості плямують мою честь як чоловіка, людини, солдата...
20 січня 1993 року
Без особистого підпису
Зі стенограми досудової співбесіди
Суддя: Т. Городнічева; адвокати: Т. Власова, В. Лушкинов; позивач: О. Ляшенко; відповідач: С. Алексієвич.
Суддя Т. Городнічева:
— Позивачу, ви стверджуєте, що письменниця спотворила повідомлені вами факти?
О. Ляшенко:
— Так.
Суддя Т. Городнічева:
— Відповідачу, прошу вас дати пояснення по суті цього питання.
С. Алексієвич:
— Олеже, я б хотіла нагадати тобі, як ти розповідав і плакав, коли ми зустрілися, і не вірив, що твою правду, можливо, буде колись надруковано. Ти просив, щоб я це зробила... Я написала. І що тепер? Тебе знову ошукують і використовують. Удруге... Але ж ти казав тоді, що вже ніколи не дозволиш себе обманути?