Цинкові хлопчики
- Автор: Алексиевич Светлана Александровна
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-573-8
- Переводчик: Тетяна Комлик
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Цинкові хлопчики». Краткое содержание книги:
Без цього роману вже неможливо уявити історію афганської війни й останніх років радянської влади На його сторінках розкрито правдиві реальні життєві сюжети про ту війну в спогадах тих, чиї життя розділилися на до і після, передано горе матерів «цинкових хлопчиків», які прагнули дізнатися правду про те, як і за що воювали та гинули в Афгані їхні сини.
Виходить, що мій син стояв у чергах, він терпіти не міг магазини і черги. А тут він на війні стоїть у черзі... Мені, за хусткою... Навіщо було про це писати? Він був бойовий офіцер. Він загинув...
Світлано Олександрівно, навіщо ви таке понаписували?
С. Алексієвич:
— Коли я писала вашу розповідь, я теж плакала. І ненавиділа тих, хто послав вашого сина марно загинути в чужій країні. І тоді ми були з вами разом, заодно.
К. Платіцина:
— Ви кажете, що я маю ненавидіти державу, партію... А я пишаюся своїм сином! Він загинув як бойовий офіцер. Його всі товариші любили. Я люблю ту державу, у якій ми жили, — СРСР, тому що за неї загинув мій син. А вас ненавиджу! Мені не потрібна ваша страшна правда. Вона нам не потрібна! Чуєте?!
С. Алексієвич:
— Я могла б вас вислухати. Ми могли би поговорити. Але чому ми повинні говорити про це в суді? Не можу зрозуміти...
...За кондовим радянським сценарієм, Світлану Алексієвич організовано проклинають як агента ЦРУ, посіпаку світового імперіалізму, яка оббріхує свою велику Батьківщину та її героїчних синів начебто за два «мерседеси» і доларові подачки...
Перший суд так нічим і не закінчився, оскільки позивачі — колишній рядовий О. Ляшенко і мати загиблого офіцера К. М. Платіцина — не з’явились на судове слухання. Але за півроку було подано два нових позови: від І. С. Галовньової, матері загиблого старшого лейтенанта Ю. Галовньова, голови Білоруського клубу матерів загиблих воїнів-інтернаціоналістів, і Тараса Кецмура, колишнього рядового, нині голови Мінського клубу воїнів-інтернаціоналістів...
Газета «Права человека»,
№ 5, 1993 р.
14 вересня в Мінську відбувся суд, на котрому відповідачем виступала письменниця Світлана Алексієвич.
І тут почалося найцікавіше. «Позовна заява від матері загиблого “афганця” І. С. Галовньової надійшла до суду без дати, — сказав адвокат Алексієвич Василь Лушкінов. — Нам же його копію надали взагалі без підпису і, ясна річ, без дати. Однак це не завадило судді Тетяні Городнічевій порушити справу за ст. 7 Цивільного кодексу. Викликає здивування й те, що власне справу не було процесуально оформлено до моменту суду, тобто в книзі реєстрацій її номер уже існував, хоча ще не було винесено ухвали про порушення цивільної справи».
Одначе суд відбувся... на ньому головувала людина, яка справу побачила, власне, на суді. Про те, що суддю Т. Городнічеву замінили на суддю І. Ждановича, Світлана Алексієвич та її адвокат дізнались лише за десять хвилин до початку засідання.
«Це, скоріше, питання моралі, ніж питання юридичне», — зреагував Василь Лушкінов.
Може, і так. Але за столом позивачів раптом з’явився ще один герой книги Світлани Алексієвич — Тарас Кецмур, а перед суддею І. Ждановичем ліг його позов без підпису і, ясна річ, без порушеної з цього питання справи...
Адвокат відповідачки звернув увагу суду на цей нонсенс і заявив протест. Судове засідання було перенесено...
Олег Блоцький
«Литературная газета»,
6 жовтня 1993 р.
Зі стенограми судового засідання 29 листопада 1993 року
Суддя: І. Н. Жданович; народні засідачі: Т. В. Борисевич, Т. Б. Сороко; позивачі: І. С. Галовньова, Т. М. Кецмур; відповідач: С. О. Алексієвич.
Із судового позову Інни Сергіївни Галовньової, матері загиблого старшого лейтенанта Ю. Галовньова
У газеті «Комсомольская правда» від 15.02.90 опубліковано уривки з документальної повісті С. Алексієвич «Цинкові хлопчики» — «Монологи тих, хто пройшов Афганістан».
В опублікованому під моїм прізвищем монолозі є неточності й перекручення фактів, що я надавала С. Алексієвич, а також відверта брехня, вимисли, тобто викладення з моїх начебто слів обставин, про які я не розповідала і не могла розповісти. Довільна інтерпретація моїх думок, а також відверті домисли, викладені від мого імені, ганьблять мою честь і гідність, тим більше, що повість документальна. Я вважаю, що автор-документаліст зобов’язаний точно викладати здобуту інформацію, мати записи розмов, узгоджувати тексти зі співрозмовником.
Так, Алексієвич зазначає в статті: «Негарно матері в цьому зізнаватись... але я любила його понад усіх. Більше, ніж чоловіка. Більше, ніж другого сина...» (Ідеться про мого загиблого сина Юрка). Наведена цитата вигадана (не відповідає викладеному). Згадування про нібито різні ступені любові до синів спричинило конфлікти в сім’ї і, вважаю, паплюжить мою гідність.