Цинкові хлопчики
- Автор: Алексиевич Светлана Александровна
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-573-8
- Переводчик: Тетяна Комлик
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Цинкові хлопчики». Краткое содержание книги:
Без цього роману вже неможливо уявити історію афганської війни й останніх років радянської влади На його сторінках розкрито правдиві реальні життєві сюжети про ту війну в спогадах тих, чиї життя розділилися на до і після, передано горе матерів «цинкових хлопчиків», які прагнули дізнатися правду про те, як і за що воювали та гинули в Афгані їхні сини.
Рано стулились очки твої, Олежику, синочку, братику рідний, не виказати болю розлуки з тобою.
Мама, тато, братики і сестрички
КОЗЛОВ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ
(1961–1982)
Загинув в Афганістані.
Єдиному синочкові.
Мама
БОГУШ ВІКТОР КОСТЯНТИНОВИЧ
(1960–1980)
Загинув, захищаючи Батьківщину.
Спорожніла без тебе земля...
Мама
СУД НАД «ЦИНКОВИМИ ХЛОПЧИКАМИ»
(ІСТОРІЯ В ДОКУМЕНТАХ)
Нещодавно група матерів воїнів-інтернаціоналістів, які загинули в Афганістані, подала до суду на письменницю Світлану Алексієвич, автора книги «Цинкові хлопчики». Їхню позовну заяву розглядатимуть у народному суді Центрального району Мінська.
Приводом для звернення до суду стала вистава «Цинкові хлопчики», поставлена на сцені Білоруського театру імені Янки Купали, і публікація уривків із книги в газеті «Комсомольская правда». Вистава була записана республіканським телебаченням і продемонстрована мешканцям Білорусі. Матерів, які несли в собі всі ці роки власне нездоланне горе, вразило, що їхні хлопчики показані винятково як бездушні роботи-вбивці, мародери, наркомани і ґвалтівники...
Л. Григор’єв
«Вечерний Минск»,
12 червня 1992 р.
«За “Цинкові хлопчики” — до суду» — так називався допис, надрукований 22 червня в газеті «На страже Октября» і в деяких інших виданнях. «Письменниці Світлані Алексієвич, — говорилось у дописі, — після виходу її книги оголосили справжню війну: автора звинувачують у викривленні та фальсифікації розповідей “афганців” та їхніх матерів.
І ось черговий наступ після появи на сцені Білоруського театру імені Янки Купали і на екранах телебачення однойменної вистави. Суддям Центрального районного суду Мінська потрібно буде розглянути позовну заяву групи матерів загиблих воїнів-інтернаціоналістів. Дату суду ще не призначено. Виставу знято зі сцени...»
Ми зателефонували до суду Центрального району столиці з проханням прокоментувати це повідомлення, але там воно викликало подив. Секретар С. Кульган сказала нам, що така позовна заява до суду не надходила...
Як пояснив нам автор допису в газеті «На страже Октября» В. Стрельський, інформацію він узяв із московської газети «Красная звезда».
«Чырвоная змена»,
14 червня 1992 р.
20 січня газета «Советская Белоруссия» повідомила: «У народному суді Центрального району Мінська почався судовий процес у справі письменниці Світлани Алєксієвич...» А за день до цього, 19 січня, газета «Вечерний Минск» опублікувала допис на цю саму тему під заголовком «Суд над літератором». Я спеціально зазначаю конкретні дати публікацій. Справа ось у чому...
Відвідавши суд Центрального району столиці Білорусі, я дізнався, що справу веде суддя Городнічева.
Увімкнути диктофон вона не дозволила. Від будь-яких пояснень категорично відмовилась, пославшись на те, що «не потрібно нагнітати атмосферу». Але Городнічева таки продемонструвала папку зі справою Алексієвич, яку було заведено... 20 січня. Тобто очевидно, що матеріали для друку про те, що суд іде (!), були готові ще до того, як суддя завела справу...
Леонід Свиридов
«Собеседник», № 6, 1993 р.
До народного суду Центрального району Мінська надійшли дві позовні заяви. Колишній афганець, нині інвалід, стверджує, що С. Алексієвич написала про ту війну і про нього особисто неправду, оббрехала. Тому мусить публічно вибачитись, а спаплюжену солдатську честь компенсувати сумою в 50000 карбованців. Мати загиблого офіцера розійшлась із письменницею в оцінках радянського патріотизму та його ролі у вихованні молодого покоління.
З обома позивачами Світлана Алексієвич зустрічалася кілька років тому, коли працювала над відомою книгою «Цинкові хлопчики». Обоє сьогодні заявляють, що говорили тоді «не так», а якщо й говорили «так», як зафіксовано в книзі, то тепер передумали.
Цікаві нюанси. Солдат-позивач, звинувачуючи письменницю в перекручуванні фактів, в образі його гідності, посилається на газетну публікацію 1989 року. Хоча в ній фігурує не його, а зовсім інше солдатське прізвище. Мати-позивачка заводить суд у лабіринти політики та психології, звідки не порятує і рота наукових експертів. Тим не менше обидва позови народна суддя прийняла до вивчення. Судові засідання ще не почались, але досудові допити письменниці вже тривають...