Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Університет організував серію публічних виступів по всій Північній Кароліні приблизно тоді ж, коли Лаутерпахт їздив зі своїми лекціями. Лемкін придбав собі гарний білий костюм, до якого взував білі черевики, одягав білі шкарпетки і шовкову краватку з легким натяком на кольоровий відтінок. У такому чепурному вбранні — я знайшов одну фотографію — його звикли бачити в університетському містечку і під час мандрівок штатом. Він розповідав про Європу, виявляючи у виступах занепокоєння. Його сильне душевне хвилювання було очевидним, як і сильний центральноєвропейський акцент.
Лемкін у білому костюмі, Вашингтон, без дати
Макдермотт запросив Лемкіна поїхати з ним до Вашингтона, запропонувавши можливість знову побачитись з колегами з часів Ліги Націй і заручитися підтримкою однодумців у його роботі над декретами німців. Вашингтон Лемкіну сподобався: «приглушена елегантність» Шістнадцятої вулиці та екстравагантність Масачусетського проспекту, безпретензійна простота пам’ятників. Він відвідав польське посольство і бібліотеку Конгресу. Там він зустрів{327} бібліотекаря-правника Джона Венса, якого знав ще з конференції у Гаазі, яка відбулася чотири роки тому. Стрункий приязний бібліотекар носив пишні вуса і баки, а в тембрі його голосу відбивалися усі проблеми світу. Венс запропонував Лемкіну доступ до ресурсів бібліотеки Конгресу і власні контакти. Далі він влаштував важливе знайомство{328} з полковником Арчибальдом Кінгом, начальником підрозділу воєнного планування головного військово-юридичного управління збройних сил США, старший військовий юрист.
Лемкін поділився з полковником Кінгом своїми ідеями щодо варварства і вандалізму. Той терпляче слухав, а тоді висловив свою впевненість у тому, що німецькі юристи дотримуватимуться законів ведення війни. Лемкін роз’яснив, які заходи вживаються у Німеччині та на окупованих територіях, підтверджуючи свої слова документами. Кінг попросив їх оглянути. «Німецька війна спрямована проти народів, — пояснював Лемкін. — Це є порушенням міжнародного законодавства». «Чи Німеччина офіційно відмовилася від Гаазьких положень?» «Офіційно не відмовилася, — відповів Лемкін, — однак неофіційно відмовилася». Він розповів полковникові Кінгу про Альфреда Розенберга, головного теоретика Гітлера, але Кінг не чув про такого.
«Німеччина хоче змінити всю структуру населення Європи на тисячу років, — пояснював Лемкін, — вона хоче, аби деякі народи і раси повністю зникли». Кінг був спантеличений і сказав, що вивчить це питання детальніше.
Повернувшись до Північної Кароліни, Лемкін продовжив роботу над декретами. Від Белли та Йозефа надійшов лист. У пошарпаному конверті, який довго йшов до свого адресата, був невеличкий клаптик паперу, датований 25 травня 1941 року. Йозеф дякував Лемкіну за надіслані листи, сказав, що почувається краще, що сезон картоплі закінчився і він може більше часу проводити вдома. «Поки нам нічого не бракує». Він надіслав синові кілька імен і адрес в Америці, а Белла запевняла, що в них «усе дуже добре» і вони мають усе, що їм потрібно. Це була звістка про те, що вони живі. «Пиши частіше, — попросила Белла, — будь здоровий і щасливий»{329}.
Через кілька днів, 24 червня, коли Лемкін слухав музику по радіо, передачу було перервано: «Німецьке військо вторглося до східної Польщі». Німці розірвали пакт зі Сталіним, відправивши свої військові підрозділи на схід до міст Львов, Жолкєв, Вовковиськ і за їхні межі. Лемкін знав, що станеться далі.
«Ви чули новини? — хтось спитав, коли він зайшов на юридичний факультет. — Про операцію Барбаросса?» Того дня і впродовж наступних він багато разів чув, як йому казали «співчуваю», оскільки понурі та мовчазні колеги і студенти розуміли наслідки цієї новини. Сповнений зловісного передчуття, він продовжував працювати. «Вище носа, будь сильним»{330}, — підбадьорював його Макдермотт.
Вермахт просувався на схід разом із СС, розширюючи межі панування губернатора Франка. Жолкєв захопили за тиждень, тоді через один чи два дні було окуповано Львов, а професора Романа Лонгшама де Бер’є і його трьох синів було вбито. Того ж дня, пройшовши трохи північніше, німці взяли Вовковиськ безпосередньо за межами Генерал-губернаторства Франка. Тепер родина Лемкіна підпадала під дію добре знайомих йому декретів.