Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Лемкін провів день у Сіетлі, а тоді сів на нічний потяг до Чикаго. Стеля у вагоні була прозорою, і він насолоджувався новими відчуттями, спостерігаючи, як змінюється небокрай, коли потяг проїздив Левенворт з його «баварським» передмістям, Скелясті гори, Національний парк «Ґлейшер», рівнини Монтани, промчав недалеко від Фарґо у Північній Дакоті. Якщо порівняти з переляканими європейцями та сором’язливими японцями, американці здавалися безтурботними. У Чикаго він відвідав історичний діловий центр «Луп», наче побував «в утробі величезного механічного кита». Він спробував зав’язати розмову, але марно. «Один, праворуч від мене, лише дуже голосно пробурчав: “Га”, а інший, ліворуч, — навіть не звернув на мене уваги, втупившись у свою тарілку». Нічний потяг провіз його через казкові Аппалачі, немов спускаючись з небес. Під час короткої зупинки у Лінчберзі, штат Вірджинія, Лемкін був дуже здивований побачити два окремих входи до вбиральні: один мав табличку «для білих», інший — «для кольорових».

Він спитав чорного робітника, чи «кольорові» повинні користуватися спеціальним туалетом? У Варшаві, згадав він, був «один негр на все місто», танцівник у популярному нічному клубі, від якого не вимагалося користуватися окремим туалетом. Питання збило робітника з пантелику.{323}

Потяг прибув на станцію Дарем 21 квітня. Стояв теплий весняний день, повітря було наповнене запахами тютюну та людського поту. Лемкін знайшов очима Макдермотта. Хоча минуло вже п’ять років, їхня розмова продовжилася з тих самих тем, на яких колись зупинилася. Вони говорили про подорожі, статті в газетах, уряди, торгівлю, меншини. Макдермотт був вражений кількістю валіз і вмістом багажу Лемкіна. Приїхавши до університетського містечка, Лемкін розплакався, вперше дозволивши собі такий вияв емоцій. Усе дуже відрізнялося від європейського університету: без підозр і страху, у повітрі — запах свіжоскошеної трави, хлопці у відкритих білих сорочках, дівчата у легких літніх сукнях, в руках книги, усі посміхаються. Повернулося відчуття ідилії.{324}