Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Він не був тоді у Мадриді, не зачитував свою пропозицію і не спостерігав за тим, як двоє німців покидають залу. Це було невеличке перебільшення, без істотних наслідків, але все-таки перебільшення.
Інформація про Лемкінову роботу над декретами нацистів поширювалася{336}, і його запросили до Вашингтона на посаду консультанта Ради економічної війни. Це була весна 1942 року, і завданням Ради було координувати американську воєнну стратегію після нападу на Перл-Гарбор і вступу США у війну. Робота в цій раді, яку очолював віце-президент Генрі Воллес, надала Лемкіну прямий доступ до верхніх ешелонів американського політичного життя.
Він перебрався до Вашингтона — міста, яке з головою поринуло у воєнні клопоти, мало повно енергії та рясніло військовими одностроями. Робота у Раді економічної війни була непередбачуваною. Здається, ніхто до кінця не знав, що відбувається в окупованій Європі і які конкретні наміри мають німці. Колеги не дуже переймалися інформацією, якою він з ними ділився. Вони були занурені у власні проблеми і не виявляли зацікавленості у занепокоєнні якогось емоційного поляка, який відрізнявся від них. Його справи сприймали як «теоретичні» та «фантастичні». «Хіба нацисти реально розпочали втілювати ці плани?» — спитав хтось з його колег. Усі знали про історії німецьких звірств під час Першої світової війни, однак більшість із них виявилася неправдою. Чим теперішня ситуація відрізняється від тодішньої?{337}
Лемкін трохи упав на дусі, втім, знайшов час для спілкування і нових знайомств, насолоджуючись офіційними коктейль-прийомами. Він зібрав кілька споріднених душ, серед них була Кетрін Літтел, дружина помічника генерального прокурора Нормана Літтела (як свідчили архівні матеріали, була чимала кількість одружених жінок, з якими він підтримував стосунки). Літтели представили Лемкіна віце-президентові Воллесу, з яким мали тісні взаємини (Норман Літтел зазначив у своєму щоденнику, що віце-президент виявив «неабиякий інтерес до колекції нацистських декретів Ральфа Лемкіна»). Лемкіна попросили допомогти віце-президентові підготувати промову, яку той мав виголосити у Медісон-сквер-гарден у Нью-Йорку (текст початкової версії стверджував, що Америка буде справді демократичною лише тоді, коли побачить «обраним президентом Сполучених Штатів кольорового кандидата»{338}; цей передчасний рядок було звідти вилучено, коли Літтел сказав Воллесу, що ці слова зіграють проти нього, якщо він коли-небудь балотуватиметься на пост президента).
Вряди-годи Лемкін зустрічався з Воллесом у його великому кабінеті у будівлі Сенату США, сподіваючись якось залучити його до своєї роботи з декретами нацистів. Проте переконався, що віце-президента більше цікавили кукурудзяні поля в Огайо. «Ми завинили перед усіма фермерами світу, — казав йому Воллес, — ось на чому потрібно зосередити увагу». Воллес не справляв особливого враження на Лемкіна, який не міг пройнятися «самотніми мріями» віце-президента. Тож після того, як його підбадьорили Літтели, він вирішив брати вище і звертатися до президента Рузвельта. Принаймні такою була інтерпретація Лемкіна.
Лемкін підготував меморандум, але той вийшов надто довгим. «Скоротіть його до однієї сторінки, якщо хочете, щоб Рузвельт це прочитав», — сказали йому. Як можна стиснути інформацію про усі ці звірства? Він переглянув свій підхід і вирішив подати Рузвельтові нову ідею: оголосити масові вбивства поза законом, написав він, зробити їх злочином, «злочином злочинів». Лемкін запропонував розробити угоду, за якою б метою війни став захист етнічних і расових груп, і яка б дала чіткий сигнал попередження Гітлеру. Меморандум було надіслано, минуло кілька тижнів і прийшла негативна відповідь. Президент усвідомлював загрозу, але час діяти ще не настав. «Будьте терплячим, — повідомлялося Лемкіну, — сигнал буде, але не вже негайно».{339}
Лемкін був наче на власному похороні, не маючи жодної звістки з Вовковиська, і його охопила меланхолія. Однак він знову взяв себе в руки і вирішив забути про політиків і державних діячів.