Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
потім виявилося, що то його дід.
дон Елеасар вечорами грає в шахи,
слухаючи Ваґнера та напиваючись (але в міру!)
шотландським віскі.
він каже, що йому як аристократу
нема потреби
мати будь-які політичні погляди —
власне, він стібеться з них усіх.
з хорошим почуттям гумору, веселий.
насправді йому шістдесят років.
а його дівчині-німкені — двадцять вісім.
(нове зусилля волі з мого боку,
щоб не липнути до чужої жінки…)
а взагалі дон Елеасар — мировий чувак.
попри наші суперечки з кількох теоретичних питань,
він мені подобається.
о, ще!
на фермі живе чоловік його тітки,
старезний шотландець.
так той два роки був шпигуном у Москві
ще за часів Сталіна.
дипломатичний вантаж не перевіряється,
тому провезли шпигуна до Союзу в багажнику машини
британського короля (це було так давно,
що й Єлизавета ще королевою не була,
уявляєте?).
36
ми кілька тижнів затято працювали.
носили відрами бетон на фундамент.
різали бензопилою дерева.
вивозили їх на волах із лісу,
який належить Елеасарові.
обчищали дерева від кори.
потім мені ночами снився цей процес:
шур-шур.
Сімон зізнався, що йому теж
ночами снилося,
як він обстругує стовбури.
болить спина. болять руки.
зате в головах усе чисто і спокійно.
нарешті в роботі настала пауза:
нам бракує інструмента,
котрий вимірює відстань
між стволами у зрубі.
нам також бракує трактора,
щоб вивезти решту стовбурів з лісу.
навіть дві пари волів
не можуть потягнути великі товсті сосни.
нам бракує й лебідки,
щоб найважчі стволи піднімати
вгору по стіні.
ми вимушені взяти тайм-аут.
(зі щоденника)
27 жовтня 2006
Репетиція переходу на новий рівень реаліті-гри «мандри». По-перше, сам, без Сімона. По-друге, п’ять доларів на день, із них долар за годину інтернету, долар на цигарки. Отак ми визнаємо свої залежності — якщо віднімаємо гроші на наркотики від власного бюджету на їжу.
До Сімона приїхав приятель із Лос-Анджелеса, на ім’я Дейв Джонсон, — і, звісно, я називаю його Дейві Джонс[76]. Тепер вони мандрують разом, а я окремо, сам. Нам із Сімоном давно треба було побути окремо один від одного.
На роботі пауза, чекаємо на інструмент, який «патрон» замовив у Штатах, тож маємо десять днів на подорож тими частинами Ґватемали, де ще не були.
Власне, думаю розділитися з Сімоном після закінчення будівництва, бо хоч він і кльовий чувак, але шість місяців по двадцять чотири години на добу разом даються взнаки. До того ж у нас різні квазіфілософії подорожі — здебільшого щодо того, коли та скільки їсти. Зате моя ощадливість у витратах на харчування зводиться нанівець цінами на візи для громадянина світу третього сорту.
я намагаюсь, як у «Нарцисі й Ґольдмунді» Гессе,
їсти при нагоді: «…він не переживав, коли був голодний,
бо знав, що рано чи пізно наїсться».
а Сімона в Штатах навчили, що необхідно
їсти тричі на день, та й годі.
от зараз і можна спробувати по-своєму.
перехід від достатку ферми до браку грошей — простий:
перший день тупо не їси —
шлунок зменшується і голод більше не смокче
й не висмоктує сили, а відчувається просто
як необхідність поповнення енергії.
рюкзак легесенький: одна змінна футболка,
кілька пар шкарпеток, спальний мішок,
куртка… власне, це все.
об одинадцятій тридцять першого дня автостопа я вже в Антіґуа:
красиве маленьке стародавнє місто,
усі вулиці — бруківка. нагадало
Сан-Кристобаль у Чіапасі. ночувати
ці десять днів я планував у церквах чи шось таке.
вони ж наче приймають «пілігримів».
чи мали б.
у мене це завжди викликає теплу усмішку,
але тут нормальне явище — ось які штуки.
на вантажівці написано:
«я вирушив із Богом,
якщо не повернуся — побачимось на небесах».
чи крамниця називається «Серце Ісуса»,
або «Свята віра», або «Віра в Бога».
кафетерій «Остання надія»,
тортилерія «Світло життя».
усе побачено, жодної вигадки[77].
76
Морська потвора, персонаж «Піратів Карибського моря».
77
А один з адміністративних департаментів Гондурасу офіційно називається «Дякувати Богові» — Gracias a Dios.