Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Ще один напрямок звитяжної діяльності тих днів — спроба сформувати політичну позицію щодо формування уряду у загальноросійському масштабі. Урешті-решт позицію сформулювали таку. Перше: «правительство народних комісарів Петрограда фактично не являється правительством, визнаним навіть більшою частиною населення держави». Друге: уряд за участі ленінської банди формувати можна, але у формі «федеративного правительства» і виключно на основі «однородно-соціалістичній».
Цю позицію підтвердили ще одним урядовим рішенням 17 листопада. Того дня генеральний писар Лотоцький поінформував колег про візит до Києва товариша міністра внутрішніх справ Тимчасового уряду Хижнякова, який запропонував українцям створити новий уряд за участі частини членів скинутого більшовиками кабінету, «представників правительств федеративних країв, але без більшовиків» із осідком у Києві. Колективний розум українського націонал-соціалістичного уряду ухвалив:
— «офіціально входити в переговори» з представником поваленого легітимного уряду Генеральний секретаріат вважає не зовсім зручним, бо становище Тимчасового правительства зараз зовсім не вияснене і навіть позиція цілком невиразна»,
— «взяти ініціативу в справі утворення центрального правительства в свої руки»,
— новий загальноросійський уряд повинен бути сформований за участі більшовиків яко «однорідносоціалістичний на федеративній основі»[12].
Того ж самого дня Порш зробив цю спокусливу пропозицію члену ЦК партії російських більшовиків та члену незаконного терористичного російського уряду Йосипу Сталіну, мотивувавши її кровною близькістю до петроградських заколотників. «Центральна Рада, — запевняв український соціал-демократ Порш Сталіна, — по своєму складу се є власне рада робітничих, селянських та солдатських депутатів».
Сталін відмовився визнати владу УЦР, проголошену нею УНР, зажадав негайного скликання «крайового» з’їзду рад «на Україні» — навіть без участі УЦР. «Представник Раднаркому Росії» вважав УЦР «демократичною установою»! «Це і зрозуміло, — сказав Сталін, — з того, що Центральна Рада зверху приєднує до себе все нові та нові губернії, не питаючи жителів цих губерній, чи хочуть вони увійти до складу України»[13]. Ані Порш, ані провід націонал-соціалістичного Києва на усмішку Кліо уваги не звернув.
Заважали інші важливі справи. Так, наприклад, 19 листопада Мала рада зробила спробу розповсюдити дію «законів» УНР на Південно-Західний та Румунський фронти (тобто на територію сучасної Молдови та Чорноморський флот, що було мотивовано так: ці військові структури «тісно сполучені з командуванням та Військовим секретарством і тому суть одним цілим з територією Республіки»[14].
«Дайош негайний мир!»
Але що важливіше, за тиждень перед історичною розмовою Порша зі Сталіним, а саме 9 листопада, уряд Винниченка «визнав потрібним негайний мир», хоча і застеріг, що заклик нових господарів Петрограда «приступити до неорганізованих переговорів <...> може потягти за собою новий захват част[ини] України ворожими австро-германськими арміями»[15].
Що правда — то не гріх. Для послідовної політики неорганізованість — річ смертельно небезпечна. Саме тому 21 листопада Генсекретаріат зробив черговий організований крок, підтриманий того ж самого дня двадцятьма дев’ятьма есерівськими голосами «проти 8 неукраїнців» на надзвичайному засіданні Малої ради.
Учасників засідання, ясна річ, було «не дуже багато», але це не завадило провести ухвалу — «вести переговори про мир від імені Української Народної Республіки і для переговорів про тимчасове замирення вислати своїх представників на Південно-Західний і Румунський фронти; переговори в цій справі переводити з відома і по змозі в порозумінні з союзними державами» (виділено нами. — Д. Я.), які УНР не визнавали і визнавати не збиралися.
Наступного дня на обидва фронти вислали офіційних представників Генсекретаріату з відповідними повноваженнями та інструкціями[16]. Ну а цілком і повністю «ворожим австро-германським арміям» всю Україну в організованому порядку здали менш ніж за два місяці.