Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
— у місті — поміж українською та єврейською політичними спільнотами, з одного боку, польською та російською, з другого;
— всередині умовного українського політичного табору: поміж націонал-соціалістами — з одного боку, залишками демократичних політичних сил — з другого, радикальними самостійниками — з третього;
— у місті та селі — поміж єврейською громадою — з одного боку, українською — з другого, російською — з третього.
2) Зовні УНР:
— Київ — Петроград;
— УНР — Антанта;
— УНР — Румунія;
— УНР — Польща;
— УНР — «білий» політичний рух;
— українські націонал-соціалісти — українські та російські інтернаціонал-соціалісти (більшовики).
Саме ці конфлікти, які практично миттєво перетворилися на всеосяжну громадянську війну, війну «всіх проти всіх», фальсифікатори історії нашого народу називали та продовжують називати «національно-визвольними змаганнями українського народу», або «Українською революцією 1917—1920/21 рр.».
До початку війни тоді, в листопаді 1917 р., залишалися лічені дні...
Інтернаціоналізація громадянської війни
Тим часом у Києві за урочистими вигуками забули зважити на те, що загалом у славних лавах Малої ради налічувалося 105 членів та 8 кандидатів, отже, голосів 47 її членів для ухвалення будь-якого рішення було явно не досить.
Хоча діячі вітчизняного національно-соціалістичного руху і не такими правилами нехтували, і не такі закони порушували — то яке значення мали процедурні дурниці на тлі історичного значення події, яка щойно відбулася! Аби сумнівів щодо цього ні у кого не залишилося, 10 листопада МР двадцятьма сімома голосами (!) затвердила нову форму судочинства на підвідомчій території: «суд на Україні твориться іменем Української Народної Республіки», відкинувши при цьому альтернативні пропозиції на кшталт «іменем українського народу» або «іменем народів Української Республіки»[26].
11 листопада Мала рада, а точніше — те, що від неї залишилося, — заклала політичні передумови для ще однієї кривавої, безглуздої війни. Того дня ухвалили створити «комісію для вироблення протесту проти насильного (виділено нами. — Д. Я.) приєднання Полісся, Холмщини, частини Волині до Польщі та проти наміру зробить те саме зі Східною Галичиною та Буковиною»[27]. Такий протест виготовили й ухвалили 14 листопада, визнавши «недопустимим насильницьке відірвання від території Української Народної Республіки окупованих Австрією і Германією українських земель Холмщини, Підлясся і Волині»[28].
Як можна відірвати хоч якісь частини від «території» ніким не визнаної держави, укладачі документа не пояснили. Не пояснюють цього і сучасні фахівці. Так, один з найавторитетніших, Віктор Матвієнко лише констатував: це питання «швидко стало каменем спотикання» у налагодженні двосторонніх відносин між двома країнами, тобто УНР і Польщею, проголошеною, до речі, лише через рік, у листопаді 1918 р. Як це не дивно, але шанований дослідник висловив незадоволення брутальними, імперіалістичними, антиправовими, абсолютно незаконними претензіями націонал-соціалістичного Києва до сусідів, вважаючи їх надто поміркованими. На його думку, УЦР фактично «завалила» питання про захист «українських інтересів» в «прутсько-дністровському межиріччі»; спроби Скоропадського 1918 р. виправити ситуацію, — як указує він, — зазнали невдачі[29].
Цікаво відзначити, що радівські діячі не «завалили» надзвичайно актуальне, а головне — як ніколи своєчасне для молодої «держави» питання — про створення в Палестині «національного єврейського осередка». Попри абсолютно слушні зауваження лідера Об’єднаної єврейської соціалістичної партії Макса Шаца (Аніна, 1875—1975 рр.)), який «доводив, що Мала рада не повинна приймати... резолюцію, бо... євреї не мають жодного права на Палестину, бо перше ніж там була єврейська держава, край цей належав хананеянам; потім прийшли євреї і силою вигнали хананеян з їхньої землі, через якийсь час євреїв силою вигнав з Палестини другий народ». І взагалі, «повстаючи проти цього (британського. — Д. Я.) імперіалізму, а також боронячи національні права арабів, промовець закликав Малу раду відкинути резолюцію». Тим не менше шестеро учасників засідання проголосували «за», троє — «проти», шістнадцятеро утримались[30].