Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Спеціально уповноваженим саме для цього «делегатам Генсекретаріату» Левицькому та Любинському доручено «зараз же виїхати до Бреста і дано відповідні інструкції, ухваливши резолюцію (див. додаток до журналу)».
Для тих, хто ще не здогадався: укладачі цитованої збірки документів спеціальною приміткою зазначили: «додатку в справі немає» [17].
Натомість 2 грудня голова уряду УНР de facto обґрунтував суть місії Левицького—Любинського «необхідністю контролювати діяльність більшовиків»! При цьому Винниченко запевнив присутніх: по поверненні до Києва делегація «розкаже всім правду про свою участь в мирних переговорах. Ми умов миру ховати не будемо»[18]. Ціна цим словам була такою самою, як і всім попереднім, — минуло трохи більше місяця, як українці підписали в Бресті таємну мирову угоду.
ІІІ Універсал: оголошення громадянської війни
Принципово важливий захід, реалізований 7 листопада, — ухвалення так званого III Універсалу Української Центральної Ради.
Нам неодноразово доводилося вказувати і на абсолютно незаконний, нелегітимний характер усіх без винятку таких документів, і на те, що УЦР жодного зі своїх Універсалів, у тому числі і ІІІ, не розглядала і не ухвалювала.
Це абсолютно зрозуміло із протоколу засідання Малої (а не Центральної!) ради від 7 листопада. Відкриваючи те засідання, Грушевський, насамперед, зрікся усіх попередніх урочистих і ділових обіцянок:
«Це, що ми досі вважали прерогативою Української Установчої ради, є тепер конечною потребою, котру ми мусимо задовольнити зараз (виділено нами. — Д. Я.). Після довгих міркувань і сумнівів Генеральний секретаріат прийшов до тої думки, що для того, щоби крайова власть стала справжньою фактичною властю, під нею повинна бути міцна підвалина, і такою підвалиною може бути тільки проголошення Української Народної Республіки, яка буде повноправним тілом в міцній спілці народів Росії...» «За цими словами, — читаємо в протоколі, — вибухає грім оплесків та покликів «Слава!». Овація довго лунає в залі. Всі в захопленні повставали з місць. Тільки гурт представників «меншостей» не поділяє загальної радості і стоїть мовчки і неначе понуро» (виділено нами. — Д. Я.).
Результат голосування (сухою мовою протоколу) такий: «присутніми під час голосування були 47 членів Малої ради. Не було чоловік 5—6. За Універсал було подано 42 голоси (всі українці та євреї) — проти ніхто; утримались 5: меншовики Кононенко та Балабанов, російські есери Скловський і Сараджев та представник Польського демократичного централу В. Рудницький»[19].
З радощів центральний орган УСДРП, «Робітнича газета», негайно вмістила на своїх шпальтах текст такого-от змісту: «Прокладаємо шлях до федерації! Цією своєю роботою ми рятуємо єдність Російської держави, зміцнюємо єдність всього пролетаріату Росії і міць російської революції», хоча «в середовищі українських соціалістів не було чіткої уяви, як саме мав реалізовуватися автономістсько-федеративний принцип державного устрою у майбутній Росії». Ще б пак: «більшість українських політиків, яка була вихована на драгомановських принципах соціалізму, не бачила існування України як самостійної держави поза межами російської державності»![20]
Крім того, навіть в українському політичному середовищі, зокрема в лавах УПСФ, «єдності в оцінках III Універсалу <...> не було, С. Шелухін на засіданні російсько-української мирної конференції в 1918 р. сказав, що цей “історичний документ” “було складено політично незрілими людьми”».
Ще один коментатор, Олександр Саліковський, у січні 1919 р. документ оцінив загалом позитивно, але відзначив, що соціальна та аграрна частини документа «сприяли посиленню анархії в Україні»[21]. Останній висновок міністр внутрішніх справ УНР в 1920 р. зробив на підставі того, що укладачі Універсалу не забули заразом записати до документа і пункт про фактичну конфіскацію усієї земельної власності у новопосталій «державі» — надалі це називалося «перехід землі у розпорядження земельних комітетів без викупу». Це, згідно з роз’ясненням Генсекретаріату від 16 листопада, означало: «право власності переходить до народу Української Республіки, а значить від дня оголошення Універсалу дотеперішнім власникам забороняється землю продавати, купувати, заставляти, дарувати чи передавати кому-небудь у власність якими-будь способами»[22]. Нічого, крім сум’яття, насамперед серед селян, така норма не внесла і внести не могла.