Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
[212] УЦР... — Т. I. — С. 363, 364.
[213] Інформацію про перебіг подій у Петрограді в Києві отримували також і від делегації ГС у складі В. Винниченка, І. Стешенка та О. Зарубіна, яка тими днями перебувала у столиці держави, а повернулася до Києва лише 28 жовтня. Можна також припустити, що зміна політичних акцентів у «Зверненні» ГС порівняно з відповідною резолюцією МР пов’язана саме з оцінками делегації ГС. Див.: УЦР... — Т. І. — С. 367.
[214] Там само. — С. 364.
[215] УЦР... — Т. I. — С. 370.
[216] Лебедєва І. М. Створення уряду Української Народної Республіки і формування системи виконавчої влади (червень 1917 р. — квітень 1918 р.). — С. 13, 14.
[217] Томюк І. М. Галицька армія у боротьбі за державність і соборність України (1918—1920 рр.): дис. канд. іст. наук. — Л., 2004. — С. 14.
[218] Мацагор О. А. Програмові засади та діяльність українських політичних партій у сфері військового будівництва (березень 1917—1920 рр.): дис. канд. іст. наук. — К., 2002. — С. 10—12.
[219] Довбня В. А. Організаційно-правові засади діяльності військового формування січових стрільців у визвольних змаганнях в Україні 1917—1920 років: дис. канд. юрид. наук. — К., 2003. — С. 9.
[220] Там само. — С. 9, 10, 12, 14.
Частина ІІ
Мобілізовані Грушевським, Винниченком та Петлюрою прихильники про це і гадки не мали.
Так, наприклад, УСДРП на своєму жовтневому конгресі наївно, але «цілком виразно й ясно висунула як чергове завдання своєї діяльності будування Української демократичної Республіки. Щоправда, — занотував один із партійців, — партія українських соціал-демократів стояла тоді ще на позиції федерації з Росією, але все ж таки вона цілком позитивно розв’язувала питання про творення основ української державності. Метушлива чинність «самостійників-соціалістів» мала, без сумніву, багато елементів очевидної демагогії»[1].
Інакше кажучи, форум провідної «урядової» української націонал-соціалістичної партії за три місяці до формального проголошення незалежності УНР не бачив для себе такої політичної перспективи, трактуючи прихильників «самостійності» як диваків.
Наприкінці місяця III Всеукраїнський військовий з’їзд, участь в якому на рівних підставах брали військовослужбовці російської та полонені військовослужбовці воюючої австро-угорської арімій не менш мудро та далекоглядно оцінив петроградський переворот «як перемогу робітників і селян над буржуазією. <...> Разом з тим з’їзд рішуче відкинув претензії московських большевиків накинути Україні совітську систему влади та їхнє стремління втручатись у внутрішні українські справи»[2].
На цьому тлі провідні діячі Генерального секретаріату, як підкреслюють сучасні дослідники, розмови «про намір України відділитись від Росії» спростовують як «провокаційні поголоски»; соціалістичні лідери УЦР, мовляв, не бажали «перейти на ґрунт послідовного творення державної незалежності України навіть після проголошення УНР»[3].
На жаль, цей та подібні йому висновки мало, а якщо точно — зовсім не узгоджуються з широко відомими фактами. Вони такі.
VII пленум УЦР
Назвати ото збіговисько «Пленумом Української Центральної Ради», на яке «небагато з’їхалося членів Ради», язик не повертається. В засіданнях взяли участь тільки представники ліворадикальних українських та єврейських соціалістичних партій. Це по-перше.
По-друге, вже при першому голосуванні 30 жовтня з’ясувалося: хіба 15% із 643 персонально відомих її членів.
По-третє, це зібрання «УЦР» жодних правових, законних підстав ухвалювати рішення, які були «проголосовані» впродовж наступних трьох днів, не мало.
Усі ті постанови були об’єктивно спрямовані на вирішення двох найпринциповіших для їхніх ініціаторів завдань.
Перше — захопити владу у Південно-Західному краї Російської республіки, спершу добивши законний демократичний центральний уряд країни.
Важливо підкреслити: вожді українського націонал-соціалізму не видумали нічого оригінального — вони лише послідовно продовжували розігрувати партію, правила якої були встановлені не ними, а вождями петроградського перевороту ще в лютому 1917 р.
Завдання друге — якнайшвидше вивести Росію з війни, закривши таким чином необхідність для країн Почвірного союзу вести війну на два фронти, надати їм можливість зосередити всі зусилля та ресурси у Франції.