Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Але найважливіший негативний незворотний наслідок цього акта — «аграрний терор і руїна в сільському господарстві України», які «виникли внаслідок проголошення III Універсалом ідеї примусової соціалізації землі»[23]. Це оцінка видатного фахівця, громадського та політичного діяча Мацієвича.
Його сучасниця, вже цитована нами Суровцева, яка в той час працювала в Ніжинському земстві, пригадувала: «Ясно, земля — народу. <...> але як її ділити, було абсолютно неясно <...> Як ділити? Усім чи безземельним? Як бути, коли хто з самих селян має більше, ніж намічалося на душу? І яка має бути норма, чи однакова по всій Україні, чи по місцевостях в залежності від урожайності землі? Було безліч таких запитань, не кажучи вже, що ні мені, ні моїм товаришам відповідь була невідома, мабуть, і в самій Центральній Раді не існувало остаточного розв’язання земельного питання. Практично ж його плутала ще справа Установчих зборів, до скликання яких все мало відкладатися. Установчих зборів ми так і не діждалися, а Центральна Рада взяла на себе розв’язання земельного закону вже аж на самому передодні гетьманського перевороту»[24].
Без труднощів у справі підготовки такого епохального документа, сказати правду, не обійшлося. На це вказав і Микола Галаган. На засіданні УЦР (яке він датує 2 листопада і якого, як ми вже знаємо, не було і бути не могло, а було засідання МР 7 листопада), «лінія розділу йшла в головних рисах між українською більшістю членів Центральної Ради і неукраїнською меншістю. <...> Найбільш неприємно-уїдливими «общерусскими» патріотами були два жиди, Балабанов, що заступав російських соціал-демократів, і Скловський, заступник російських соціал-революціонерів. Вони намагалися зі всіх сил перешкодити тому, щоби Центральна Рада виступила в питанні перемир’я й миру від імені Української Народної Республіки як незалежної держави (виділено нами. — Д. Я.), та щоб Україна не заключила миру «коштом» Росії. Вони взагалі були проти того, щоб будь-який мир заключав хтось інший, ніж загальновизнаний російський уряд, якого тоді не було, і невідомо було, чи він коли-небудь створиться. Большевицьку Раду народних комісарів представники національних меншостей у Центральній Раді взагалі не вважали за уряд, а скоріше за яких узурпаторів, насильників і бандитів. Серед українських партій був погляд, що ту раду народних комісарів можна вважати за уряд Великоросії. Отже, в кожному разі в Центральній Раді ніхто не вважав її за всеросійський уряд (виділено нами. — Д. Я.)». Певний дисонанс вносили також і українські соціалісти-федералісти, перед якими примарою (виділено нами. — Д. Я.) стояв грізний образ Антанти; їхня позиція в цьому питанні та взагалі їхня поведінка аж надто явно й очевидно показувала, що українські соціалісти-федералісти в той час були ще сильно пересякнені загальноросійською ідеологією і що вони ще не рішались стати на становище одвертої оборони української державної самостійності»[25].
Констатація
Саме в цей день, 7 листопада 1917 р., «одверті оборонці української державної самостійності» започаткували епоху кривавого «чорного переділу», який охопив більшу частину території сучасної України (за винятком Буковини та Північної Галичини). Кривава бійня, війна без правил, війна всіх проти всіх тривала тут рівно три роки. Припинилася вона тільки внаслідок вичерпання ресурсів для її продовження — у багатьох селах та повітах України не залишилося чоловіків старших 15 і молодших 60 років.
Саме впродовж цих останніх днів жовтня та першої декади листопада Українська Центральна Рада та утворені нею інституції свідомо заклали на найближче майбутнє підвалини принципово нерозв’язуваних мирними (а як з’ясувалося згодом, і збройними) методами конфліктів по соціальній, політичній, національній, зовнішньополітичній лініях, зокрема:
1) Усередині УНР:
— «місто — село»;
— у селі — поміж трьома основними групами селян («бідняків», «середняків», «куркулів») та всіх їх — проти поміщиків;
— у місті — поміж українською та єврейською політичними спільнотами, з одного боку, польською та російською, з другого;
— всередині умовного українського політичного табору: поміж націонал-соціалістами — з одного боку, залишками демократичних політичних сил — з другого, радикальними самостійниками — з третього;
— у місті та селі — поміж єврейською громадою — з одного боку, українською — з другого, російською — з третього.
2) Зовні УНР:
— Київ — Петроград;
— УНР — Антанта;
— УНР — Румунія;
— УНР — Польща;
— УНР — «білий» політичний рух;
— українські націонал-соціалісти — українські та російські інтернаціонал-соціалісти (більшовики).
Саме ці конфлікти, які практично миттєво перетворилися на всеосяжну громадянську війну, війну «всіх проти всіх», фальсифікатори історії нашого народу називали та продовжують називати «національно-визвольними змаганнями українського народу», або «Українською революцією 1917—1920/21 рр.».
До початку війни тоді, в листопаді 1917 р., залишалися лічені дні...