Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Де в цей вікопомний момент були майже дев’яносто членів МР, назавжди залишиться таємницею.
Націонал-соціалістичний Київ та «організація» нової центральної влади
Загальне уявлення про відносини між УНР та її найближчими сусідами дає цитоване дослідження В. Матвієнка. Дослідник установив: після лютого 1917 р. і до Брестської угоди Україна «за рівнем розвитку державотворчих процесів випереджала інші регіони колишньої імперії (на нашу думку, за винятком Польщі, Фінляндії та країн Балтії. — Д. Я.) й виступала провідною силою перебудови постімперського простору на федеративних (з проголошенням УНР 7 листопада 1917 р. — конфедеративних, у сучасному розумінні цього терміна) засадах»; «Саме Україна, — вказує він, — об’єктивно мала стати осередком формування нової структури міжнародних відносин від Балтики до Кавказу з огляду на її геополітичне становище та відсутність анексіоністських намірів щодо своїх сусідів»[31].
Мала би, але не стала. Причина проста: таку політичну інтенцію провідні кола українського національно-соціалістичного руху ані в Києві, ані в Петрограді, ані в Берліні, ані у Відні навіть не розглядали — принаймні ніяких даних про це за останні 90 років виявлено не було.
Поза тим, на думку В. Матвієнка, федералістська позиція керівництва УЦР «не дозволила Києву визнати більшовицький Раднарком у якості загальноросійської влади, а вимога сформування загальноросійського соціалістичного уряду з представників самоврядних регіонів призвела до прямо протилежного наслідку — збройного конфлікту з ленінським урядом і запрошення німецько-австрійських військ для порятунку УНР від більшовицької агресії». «...З усіх національних та обласних урядів лише Новочеркаськ, — інформує дослідник, — позитивно відгукнувся на ноту Генерального секретаріату від 25 листопада 1917 р. про формування загальноросійського однородно-соціалістичного уряду на федеративних засадах», але «<...> до початку XX ст. українці Кубані не мали міцних зв’язків із Наддніпрянщиною, тому не ототожнювали себе у національному відношенні з «малоросами», чи «українцями», історичної батьківщини»[32].
Тепер звернімося до документів. Як свідчать протоколи засідань Малої ради, старт процесу з київського боку дав Грушевський особисто. Того дня він повідомив: «на порядку стоїть справа організації центральної влади в Росії», оскільки «народи Росії заінтересовані в тому, щоб така власть була утворена», але «очевидно, їм самим прийдеться заходжуватись коло цієї справи»[33]. Винниченко роз’яснив: «Секретаріат пропонує свій метод»: «щоб з’єднати уряд в одне ціле, треба єднати його не з центру, що розвалюється, а з тих окраїн, що ще здорові».
Саме створений ними «однородно-соціалістичний уряд», на думку вождя українських соціал-демократів та його прихильників, може і повинен «негайно приступити до переговорів про мир»[34]. У цьому сенсі, як зазначив згодом Галаган, «<...> становище провідних українських чинників в питанні про створення загальноросійського уряду вже цілком означилось. Центральна Рада, відбиваючи настрій переважної більшості української революційної демократії, стала на становищі, що цей уряд мав бути створений на основі принципу федерації, а склад його мав бути однородно-соціалістичний з участю в нім усіх соціалістичних партій (від большевиків до народних соціалістів включно)»[35]. Ця позиція була офіційно підтверджена в Заяві Генерального секретаріату про відношення до Ради народних комісарів Росії 30 листопада[36].
Полум’яний марксист Винниченко та його національна, соціалістична та «робітнича» партія забули при цьому сформулювати і для себе, і для людей відповіді на два простих питання. Перше: як утворити «однородно-соціалістичний», а людською мовою кажучи — «радикально-лівацький», уряд із тими «окраїнами» (наприклад, Фінляндією або Кубанню), де ультраліваків пробільшовицького ґатунку або не було, або де їх майже ніхто не підтримував? Друге: як можна створити «однорідний» та ще й «соціалістичний» уряд із представників «окраїн», якісно відмінних, несумісних, наприклад, за своєю соціальною структурою? Адже і донський, і кубанський устрій з давніх-давен був не чим іншим, як «вузькостановою демократією»[37], і змінити цей порядок речей не зміг, за абсолютною неможливістю, навіть романовський режим.