Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Тепер, коли ми з Денфортом побачили, як блищить і міниться веселкою чорний слиз, що густим шаром обліпив безголові тіла, у голову вдарив новий, найнестерпніший запах, який лише могла уявити людина з хворою уявою, — слиз смердів на тілах і вилискував групами цяток на гладкій частині нового грубого оздоблення стін; лиш тепер ми зрозуміли усім своїм єством, що таке справжній космічний страх. Ми не боялися тих чотирьох зниклих інших, бо розуміли, що вони більше не можуть нікому загрожувати. Нещасні демони! Зрештою, вони були не якимись лиходіями, а лише зайдами із минулих епох та іншого буття. Природа зіграла з ними злий жарт, і вона зробить це з усяким, кого безумство, бездушність або жорстокість можуть кинути в цю охоплену мертвим сном полярну пустелю. Яким же трагічним виявилось для них повернення додому!

Вони не були тварюками — що ж такого вони зробили? Жахливе пробудження серед вічного холоду і в невідому епоху, скоріш за все, напад і шалений гавкіт кудлатих чотириногих, відчайдушний спротив їм, і такі ж несамовиті білі мавпи у чудернацькому вбранні… безталанний Лейк, бідолаха Гедні… і нещасні Древні! Вчені до глибини єства — на їх місці ми вчинили б так само. Господи, який інтелект і яка цілеспрямованість! З якою відвагою вони зробили крок назустріч неймовірному — так і їхні предки на різьблених барельєфах зустрічалися з майже таким самим неймовірним! Хоч би кого вони нагадували — морських зірок, рослин, монстрів, прибульців з космосу, — але вони були розумними істотами!

Вони перетнули засніжені гірські хребти, де колись молилися у храмах своїм богам і ходили у папоротевих лісах. Побачили мертвим рідне місто і прочитали різьблену історію його останніх днів. Спробували шукати родичів в оповитих легендами темних і ніколи не бачених надрах — і що знайшли? Такі думки виникали одночасно у мене й у Денфорта, коли ми переводили погляд з безголових і вкритих бридким слизом тіл на огидні палімпсести і диявольські знаки, намальовані слизом на стіні. Тоді ми зрозуміли, хто тріумфально переміг і живе нині у величезному підводному місті в темній і бездонній глибині, на берегах якої звили свої гнізда пінгвіни. Наче відповідаючи на крик Денфорта, над водою попливли язики сизого туману.

Зрозумівши, що саме сталося, звідки узявся слиз і куди зникли голови, ми мовчки заклякли, і лише значно пізніше, почавши ділитися враженнями, зрозуміли, що думки наші тієї миті цілком збігалися. Здавалося, ми стоїмо тут уже цілу вічність, але насправді це тривало не більше десяти-п’ятнадцяти секунд. Огидний мертвотно-блідий туман плив до нас у повітрі, наче його штовхала якась невидима сила, а потім почувся звук, який стер геть усі наші думки і змусив мчати як божевільних повз перестрашених пінгвінів, що несамовито кричали. Ми бігли назад до міста по клаптиках паперу, вздовж скутих льодом мегалітичних коридорів, до великого відкритого циліндра, а звідти давнім спіральним пандусом кинулися вгору, назустріч свіжому здоровому повітрю і сонячному світлу.