Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999
- Автор: Снайдер Тимоті
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-245-4, 978-0-300-10586-5
- Переводчик: Антон Котенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999». Краткое содержание книги:
На початку 1943 р. УПА також сприяла зближенню поляків і нацистів, одночасно виступивши проти обох. Поляки мстилися українцям як німецьким поліцаям. Коли ж волинські українці полишили німецьку службу, щоб приєднатись до УПА, німці почали розглядати поляків як гідну заміну; масові вбивства останніх українцями полегшували процес вербування. Наприклад, німці пропонували роботу в поліції втікачам із Глибочиці, які рятувалися від УПА. Як згадує один поляк із Софіївки[333], з тих самих волинських місць, що приєднався до німецької поліції з іншими 110 чоловіками після масової різанини 11–12 липня 1943 р., «нам ішлося про зброю, про те, як її добути»[334]. Тоді до німецької поліції вступило майже 12 тис. поляків. Однак німці ще більше все заплутали, закликавши до лав польської поліції цілий батальйон із Генерал-губернаторства. Польські поліцаї, і місцеві, й новоприбулі, вчиняли жахіття над українцями[335]. Хоча вони й були зрадниками (на думку польського уряду в далекому Лондоні), помста поляків у німецькій уніформі була вагомим приводом для того, щоб українці-волиняни повірили в пропаганду УПА про польського ворога.
Звісно, УПА знищувала мирних поляків ще до того, як вони могли звернутися до німців по допомогу. Погляньмо, наприклад, на ці звіти УПА за квітень 1943 р.: «[В] с. Кути Шумського району спалено цілу польську колонію (86 дворів), а населення винищено за співпрацю з гестапо та німецькою владою»; «[у] Вербському районі спалено польську колонію Нову Новицю (40 дворів) за співпрацю з німецькою владою. Населення знищено»[336]. Ті, хто виправдовував убивство всіх чоловіків, жінок та дітей у польських колоніях колабораціонізмом поляків, самі щойно залишили німецьку поліцію. Таким чином, вони вивільнили диявольську логіку, якої не могли передбачити. Німецька політика була спрямована на те, щоб убити рідних тих українських поліцаїв, що дезертирували, зруйнувавши рідні села тих поліцаїв, які втекли зі зброєю. Німці невідкладно виконували заплановані акти помсти, залучаючи польських новобранців. Відтак більшість із тих, хто приєднався до УПА, вмить втрачали дім і родину й у такий спосіб отримували ще одну причину ненавидіти поляків. На літо 1943 р. польський колабораціонізм став головною підставою для етнічних чисток, що розпочалися навесні. Як підсумував ситуацію у серпні 1943 р. один із керівників ОУН(Б), німецька служба безпеки «уживає до своєї нищівної акції ляхів. У відповідь ми нищимо їх безпощадно»[337].
Для польського уряду в Лондоні волинська трагедія стала несподіванкою, що не відповідала його планам на війну: ця різанина була непередбачуваною, а реакція волинських поляків — небажаною, адже інтереси Польщі залишались першочерговим завданням. Лондонський уряд постав перед непростою дилемою, навіть якщо не зважати на український фронт. Із наступом Червоної армії навесні 1943 р., що того літа завершився поразкою німецької танкової армади під Курськом, радянська перемога почала виглядати цілком реальною. Очікувалось, що поляки, як союзники, спрямують АК на допомогу радянським військам. Окрім того, як виразник польських інтересів, лондонський уряд прагнув бути серед визволителів Польщі. Натомість він був змушений кинути всі свої обмежені сили на боротьбу проти УПА. 20 липня 1943 р. АК звернулась до загонів польської самооборони з пропозицією перейти під її командування. 30 липня 1943 р. АК закликала покласти край убивствам мирних мешканців і виступила за українську незалежність на землях, вільних від польського населення. Проте це не зупинило вбивства. Більше того, такий перебіг подій посилив упевненість українських націоналістів у тому, що етнічні чистки були єдиною можливістю здобути території Польщі. У січні 1944 р. АК сформувала свою 27-му (Волинську) дивізію піхоти чисельністю 6 558 вояків, завданням якої була боротьба проти УПА, а потім — проти вермахту[338]. До цієї дивізії, яка стала найбільшим підрозділом АК, увійшли загони польської самооборони, що були створені для захисту мирного населення від УПА, та колишні польські поліцаї, які залишили німецьку службу. Однак цю дивізію навряд чи було б сформовано, якби УПА не проводила етнічні чистки[339]. І хоча польський уряд наказав не чіпати цивільних, польські партизани спалювали українські села та вбивали поодиноких українців, яких вони зустрічали на волинських шляхах[340].
333
Трохимброду. — Прим. перекладачів.
334
II/1877, AWKW. Інколи поляки отримували зброю, про яку вони просили, а інколи — ні. Пор. II/737, ІІ/966, II/1371/2k, ІІ/1350/2к, ІІ/1356/2к, AWKW.
335
Motyka Grzegorz. Polski policjan na Wolyniu // Karta, 24 (1998). — s. 126–128.
336
Звіт про бойові дії УПА на Волині [квітень 1943] // Сергійчук. ОУН-УПА в роки війни. — с. 309–312 (цит. на с. 311).
337
Макар Василь. До початків УПА — лист з Волині // Літопис УПА. — т. 2. — с. 44. Повідомлення, вміщені до цього ж тому (с. 173–174), показують, що упівська розвідка добре усвідомлювала помилковість трактування поляків на Волині як німецьких агентів. Про період див.: Ільюшин. ОУН-УПА і українське питання. — с. 68.
338
Ministerstwo Obrony Narodowej, Biuro Ministra — Wydzial Polityczny, L.dz. 1900/WPol/44. Londyn, 8.01.1944, Oddzial VI, sygn. 3.3.3.13.2 (36); Sztab Naczelnego Wodza, Oddzial Specjalny, L.dz. 719/Tjn.44. Londyn, 28.01.1944, Oddzial VI, sygn. 3.3.3.13.2 (37); Sztab Naczelnego Wodza, Oddzial Specjalny, L.dz.2366/Tjn.43. Londyn, 17.05.1943, Oddzial VI, sygn. 3.1.3.3.2 (34); Sztab Naczelnego Wodza, Oddzial Specjalny, L.dz. 108/Tjn.44. Londyn, 8.01.1944, Oddzial VI, sygn. 3.1.1.13.2 (22), SPPL. Див. також: Korbonski Stefan. he Polish Underground State. — New York: Columbia University Press, 1981. — p. 155; Сивіцький Микола. Польсько-український конфлікт 1943–1944 рр. // Польсько-українські студії. — К.: Либідь, 1993. — с. 241–248; Cieslikowa Agnieszka. Prasa okupowanego Lwowa. — Warszawa: Neriton, 1997. — s. 160–162.
339
Один із вояків дивізії досить чітко висловився з цього приводу, див. ІІ/737, AWKW. Розмови з іншими ветеранами підтвердили це моє припущення.
340
Klimecki Michal. Geneza і organizacja polskiej samoobrony na Wolyniu i w Malopolsce Wschodnej podczas II wojny swiatowej // Polska-Ukraina: rudne pytania. — t. 3. — Warszawa: Karta, 1998. — s. 70; Strilka Roman. Geneza polskiej samoobrony na Wolyniu i jej rola w obronie ludnosci polskiej // Ibid. — s. 82; Літопис УПА. — т. 2. — с. 192–194.