Твори в 4-х томах. Том 3

Він постукав ногою об ногу, потім витяг руки з рукавів, нахилявся, розтер собі литки і знову постукав ногою об ногу, щоб розігнати кров. Тут, за деревом, було не так холодно, дерево захищало від вітру, але він знав, що незабаром змушений буде піти звідси.

Саме в ту хвилину, коли він, зігнувшись, розтирав собі ноги, від шосе долинув гуркіт автомобіля. На колесах його були ланцюги, і кінець одного ланцюга брязкотів. Коли старий глянув у той бік, машина з'явилася на засніженому шляху, вся в зелених і коричневих плямах, із замазаними синьою фарбою бічними шибками, щоб не видно було, хто в ній їде, — а для тих, хто сидів усередині, було залишено тільки невеличке вічко. Це був замаскований «ролс-ройс» генерального штабу, але Ансельмо не знав цього. Він не міг зазирнути всередину цієї машини, де сиділи троє офіцерів, загорнутих у плащі,— двоє на задньому сидінні, а третій — на відкидному. Офіцер, що сидів на відкидному сидінні, дивився на шлях крізь вічко в синій фарбі, що вкривала вікно, але Ансельмо не знав цього. Вони не побачили один одного.

Машина проїхала по снігу під тим місцем, де стояв Ансельмо. Старий побачив шофера — червонолицього, в сталевій касці, в плащі, накинутому на плечі; помітив і ствол ручного кулемета — його тримав ординарець, що сидів поряд із шофером. Потім машина зникла за поворотом дороги, і Ансельмо сягнув рукою за пазуху, вийняв із нагрудної кишені сорочки два аркушики, вирвані з записника Роберта Джордана, і зробив позначку навпроти малюнка, що зображував легкову автомашину. Це була десята машина. Шість уже повернулися назад. Чотири ще залишалися там. Нічого незвичайного в такому русі машин на цьому шляху не було, але Ансельмо не вмів відрізняти «форди», «фіати», «опелі», «рено» й «сітроени» штабу дивізії, що діяла в цьому районі, від «ролс-ройсів», «ланчій», «мерседесів» та «ізот» генерального штабу. Їх міг би розрізнити Роберт Джордан, і якби він був там, на місці старого, то зумів би оцінити значення того факту, що саме такі машини йшли в тому напрямку. Але його не було, а старий просто позначив на аркушику з блокнота, що дорогою угору проїхала ще одна машина.

На цей час Ансельмо вже зовсім змерз і вирішив іти до табору, поки не посутеніло. Він не боявся збитися з дорога, але вважав, що немає потреби стовбичити тут далі, тим більше, що вітер холоднішав і хуртовина не припинялася.

Проте підвівшись і потупцявши на місці, він подивився крізь сніг на шосе і все ж не пішов нагору, а тільки прихилився до підвітряного боку сосни й так і залишився стояти там.

Ingles наказав мені чекати, думав він. Може, він уже йде сюди, і, якщо я піду, він заблудить, шукаючи мене в таку хуртовину. Скільки лиха ми вже зазнали в цю війну через погану дисципліну й порушення наказів! Тому краще вже я почекаю ще трохи, може, Ingles скоро прийде. Але якщо він найближчим часом не прийде, я піду звідси, незважаючи на будь-які накази, бо маю звітувати і справ у мене багато, а замерзати на смерть зовсім ні до чого, це була б просто інша крайність.