Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
В офісі, як він і очікував, немає ні душі. Він поштовхом розчиняє перед собою двері. Старі флуоресцентні лампи під стелею моргають, прокидаючись до життя, а він прямує до свого кабінету. Опинившись у себе, він починає ритися в купах файлів і тек на своєму столі, не звертаючи уваги на папери, що розлітаються по підлозі, — аж доки знаходить те, що шукав. Потім він запалює настільну лампу і кладе перед собою ксерокопію журнальної статті, розгладжуючи долонями.
— Тільки б мені помилитися, — шепоче він. — Будь ласка, нехай це все виявиться помилкою.
Стіну Скляного будинку видно лише частково, адже зображення картини збільшене майже до розміру А4. І картина, безпомилково, «Дівчина, яку ти покинув». Праворуч від неї — те саме вікно заввишки в стіну, що показувала йому Лів, з якого відкривається вид аж на Тілбері.
Він пробігає очима уривок тексту.
Голстон спроектував цю кімнату таким чином, щоб мешканці прокидалися від сонячного світла. «Спочатку я вирішив обладнати вікна системою екранів, з огляду на тривалість денного часу влітку, — каже він. — Та, як з’ясувалося на практиці, прокидаючись природним чином, ми втомлюємося менше. Тож я так ніколи й не мусив скористатися ними».
Просто за дверима спальні майстра в японському стилі…
На цьому уривок-ксерокопія закінчується. Якусь мить Пол дивиться на нього, потім розвертається до свого комп’ютера і в пошуковій системі набирає: «ДЕВІД ГОЛСТОН». Нетерпляче вистукує пальцями по столу, чекаючи на появу результатів.
Учора було вшановано пам’ять архітектора-модерніста Девіда Голстона, який раптово помер у Лісабоні у віці 38 років. За попередніми даними, причиною смерті стала не виявлена раніше серцева недостатність. Повідомляють, що місцева поліція не вважає його смерть підозрілою.
Його 26-річна дружина Олівія Голстон, яка прожила з ним у шлюбі чотири роки і була поряд на момент смерті, наразі перебуває в родинному колі, що намагається втішити її. Працівник британського консульства в Лісабоні закликав дати родині оплакати покійного без втручання сторонніх осіб.
Смерть обірвала блискавичну кар’єру архітектора, відомого новаторським використанням скла. Учора колеги-архітектори вишикувалися в чергу, щоб віддати шану…
Пол повільно відкинувся в кріслі. Він пробігає очима решту статті, а потім перечитує лист, що надійшов від адвокатів родини Лефеврів.
…цілком недвозначна справа, яка навряд чи забере багато часу, з огляду на обставини… викрадена з готелю в місті Сент-Перонна приблизно в 1917 році, невдовзі після того, як дружину художника було заарештовано окупаційною німецькою армією…
Ми сподіваємося, що ТПП зможе довести цю справу до швидкого розв’язання, яке задовольнить усі сторони. Бюджетом передбачено певний грошовий резерв для компенсації теперішнім власникам, але цю суму не порівняти з орієнтовною вартістю картини на аукціоні.
Він готовий закластися на будь-які гроші, що вона не знає, чия це картина. Він чує її голос, збентежений і водночас власницький: «Вона моя улюблена річ у цьому будинку. А якщо чесно, то в цілому світі».
Пол безвільно роняє голову, затуляючи обличчя долонями. Так він сидить, аж доки починає дзвонити робочий телефон.
Сонце сходить над рівнинами східного Лондона, заливаючи спальню блідо-золотим світлом. Стіни швидко займаються сяйвом, майже сліпучі промені відбиваються в білих поверхнях — іншого дня Лів зі стогоном заплющила б очі й сховала голову під ковдру. Але вона нерухомо лежить на велетенському ліжку, з широкою подушкою під шиєю, і застиглими порожніми очима дивиться в ранкове небо.
Усе виявилось однією суцільною помилкою.
Вона ще бачить перед собою його обличчя, чує його бездоганно коректну відмовку, з якою він покидав її. «Нічого, якщо я піду?»
Вона лежала майже дві години, стискаючи в руці мобільний телефон і розмірковуючи, чи не надіслати йому коротке повідомлення.
«У тебе все гаразд? Ти так раптово…»
«Пробач, якщо я забагато патякала про Девіда. Мені важко постійно пам’ятати, що не кожен…»