Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Чому більшовики вирішили, що потрібно обов’язково попрощатися з життям — ідеологічна загадка. Тим паче, коли загадка прихована під словом «это». Найімовірніше, на світанку радянської влади вже знали про майбутні проблеми в економіці й політиці, коли демографія буде безпосередньо пов’язана з ідеологією. Росія — країна, де особливо шанують загиблих — невідомих і відомих героїв, які загинули за «это». Здається, шанованих місць і могил письменників, учених, художників та інших діячів мистецтва та науки набагато менше, ніж полеглих на численних полях битв.
Чому таке дивне ставлення до смертей тих, кого відправили воювати за «это»? Проблема все та сама — демографія і формування нової радянської людини, яка відчайдушно кидалася за «это» на амбразуру чи зі зв’язкою гранат під танк. Насправді, в радянського керівництва ніколи не було програми, ба більше, чіткої ідеології. Досить почитати європейських комуністів, які сміються і над Лєніним, і над Сталіним, називають їх диктаторами і вбивцями.
Щоб приховати відсутність прогнозованих успіхів, були вигадані п’ятирічки, насправді розраховані на періодичність брехні. Якщо в одній із п’ятирічок не було досягнуто запланованої кількості надоїв або «плавок» (металургійних), то коректували план наступної п’ятирічки. Реальна статистика про кількість виробленого і не виробленого була відома тільки ЦК КПРС, населенню ж пропонували пропагандистські заклики: «П’ятирічку — за три роки», «У наступній п’ятирічці ми житимемо ще ліпше», «П’ятирічці якості — робочу гарантію». А щоб ніхто не сумнівався, хто складає п’ятирічні плани, було вигадано гасло: «Плани партії — плани народу!»
Тобто планувала партія, а працював народ, і в невиконанні плану, відповідно, винен був також народ. Відповідальність народу була закладена ще в одному соціалістичному гаслі — «Хто не працює, той не їсть», що насправді є поцупленим фрагментом із Другого послання до Солунян апостола Павла з Нового Заповіту: «Як хто працювати не хоче, нехай той не їсть!» (2 Сол. 3:10). В іронічному антирадянському викладі того часу фраза звучала інакше: «Ми вдаємо, що працюємо, вони вдають, що платять нам зарплату».
Продовжуючи розмову про «это», процитую ще один анекдот, що недавно потрапив на очі. Один росіянин запитує іншого: «А чому американцям усе можна, а нам не можна?» «А тому що, — відповідає той, — у них, наприклад, виходить Південна Корея, а у нас — тільки Північна». Таємниче «это» повною мірою виявило себе із березня 2014 року в Криму, а тепер на окупованій території частини Луганської та Донецької областей. Загадкове «это» стало ще більш загадковішим, оскільки виявилося не українським, а імпортним — із Росії. Імпортери ідеології «это» самі з країни, де «это» вигадали. Вони — співробітники російських спецслужб, військовослужбовці російської армії та численна юрба політичних авантюристів, також із Росії.
Зараз «это» виглядає також не визначено, як 97 років тому. «Это» — Путін, «вєлікая Россія», «русскій мір», «православіє» і ще набір усіляких казок, вигаданих спеціально для війни з Україною. Як і в радянських традиціях, сучасне «это» знову має на увазі реальне щасливе життя з певною програмою наближення до благоденства і процвітання. Як і в радянській пісні, за «это» треба вмирати, не замислюючись і не запитуючи чому. Тому що так вирішило головне «это» — Путін. І борці знову їдуть у Східну Україну, гинуть, їх вивозять рефрижераторами. Це в ліпшому разі. Або спочивають під безіменними хрестами з номерами. Багато взагалі гниють у занедбаних копальнях.
Як і за радянських часів, про нове «это» на окупованій частині України російська пропаганда видала кілька десятків книг, знімається фільм, не покладаючи рук створюють сотні передач російські телеканали. І ніхто з них так і не подав програми розвитку бодай бачення того, як виглядатиме міфічна територія «Новоросія». У Криму все виявилося набагато прозаїчніше — окупована територія стала анклавом російського безладу без будь-яких шансів на розвиток, без власної електрики, енергетики і навіть інтернету. Кримське «это» виявилося радянським БАМом — недобудованим і кинутим. Таким само, як і багато «будов століття», ініційованих кремлівськими «это» — старезними, обвішаними орденами та самовдоволеними від власної значущості займаного крісла.
Якщо спробувати узагальнити сучасне російське «это» то воно, незважаючи на старання пропаганди, виглядає набагато примітивніше, ніж радянське. Більшовики хоча б знали, що їм треба:
14
Ми роздуваємо пожежу світову,
Церкви і в’язниці зрівняємо із землею,
Адже від тайги до британських морів
Червона армія найсильніша!