Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Якщо писати книгу про історію кримінального світу і його взаємини з владою, починаючи від Російської імперії, то вийде багатотомник, що міг би конкурувати з історією КПРС. За великим рахунком, це одне й те саме, оскільки кримінальний світ жив «по понятіям», а радянська влада жила нібито за законами, що насправді були теж «понятіями». Тепер у путінській Росії це один світ, що живе «по понятіям», незважаючи на існування Конституції, Державної Думи і президента. Одного разу вимовлений вислів «мочіть в сортірє» виявився не просто цитатою із кримінального лексикону, а настановою до дії. Звідти і «замучітесь пиль ґлотать», і багато інших фраз російського президента. Втім, як і подальші дії.
Нині «фєня» Путіна вже мало кого хвилює — він створив новий «русскій мір», коли жаргон лунає з екранів російського телебачення мало не щохвилини. Численні серіали зі стріляниною, вбивствами і «добрими злочинцями» давно стали частиною життя росіян. Ними пишаються, їх наслідують. Російське суспільство практично нічим не відрізняється від радянського: Сталін кого хотів, того ув’язнював і розстрілював, Путін — не відстає. Сталін змусив радянський народ його любити, те саме зробив Путін. Сталін любив воювати, не завжди вдало, зате з великим задоволенням, і Путін — теж. «Залізну завісу» створив Лєнін у 1919 році. У 1990-х роках, на невеликий період у дев’ять років, вона була відкрита. Це виявилося неприйнятним для Росії, і Путін її зараз успішно повернув на місце. Тому не дивуйтеся з агресивності росіян і 87-ми відсотків населення, що підтримують Путіна, — це стара російська традиція, яка до демократії не має жодного стосунку.
Росія завжди була зоною суворого режиму, будь-яка спроба вийти на волю обертається скоєнням чергового злочину і поверненням за колючий дріт. Боріс Єльцин також гарно говорив про «свободу і демократію», поки не розпочав чеченську війну. На тому спроба Росії стати нормальною країною закінчилася. Всі подальші роки — лише недовгий час до появи наступного наглядача. І він у 2000 році з’явився — зі зрозумілим для росіян жаргоном, репресіями, війнами та нескінченними злочинами.
Одного разу, ще в юнацтві, опинившись у гостях у номенклатурній сім’ї полковника, який обіймав високу посаду заступника начальника обласної міліції, я раптом почув від нього такий тост: «Випиймо за радянську владу, що дозволяє вільно жити і вільно красти». Почуте 40 років тому навряд чи можна назвати архівною фразою. Вона живе й досі, оскільки є не «крилатою фразою», а ментальною настановою на всі часи.
ПОМЕРТИ ЗА «ЭТО»?
У дитинстві мені були незрозумілі слова пісні, що її радянська пропаганда часто транслювала на радіо і телебаченні, а в день чергового «річчя Великої Жовтневої революції» — з гучномовців на святкових демонстраціях. Рядки «и как один умрем в борьбе за это»[11] були приспівом, а це означає, що повторювалися кілька разів, викликаючи у мене відчуття подиву, — що таке «это», за яке потрібно всім «як один» помирати? Дорослішаючи, я дізнавався про окультизм, потойбічний світ і реінкарнацію, але все одно не розумів, кому до дідька потрібна така «влада рад», якщо всі помруть за «это».
Радянська пісенна творчість повинна була зіграти вагому роль у становленні радянської людини. У піснях було багато недомовленості й алегорії, ще незрозуміліших, ніж боротьба за «это». Хоч як дивно, патріотичний твір зі словами «Ленин в тебе и во мне»[12] досі не заборонений контролюючими і репресивними російськими органами як пропаганда гомосексуалізму. В тій самій пісні Льва Ошаніна є взагалі сатанинські слова — «Ленин всегда живой»[13], схожі на життєдіяльність персонажа російської народної казки — злого Кощія Безсмертного. Але ж досі натовпи людей ходять у мавзолей, щоб лицезріти труп, напевно, сподіваючись, що саме в ту мить, коли вони проходять повз акваріум із останками вождя, він повинен ожити, застрибнути на кришку саркофага, здійняти руку і знову показати напрямок до світлого майбутнього.
Насправді, пісня про «это» — не радянська. Як завжди, поцуплена. Автор слів невідомий, але пісню на ту саму мелодію співали ще за часів Першої світової війни. Слова були не такі трагічні, а радше патріотичні:
В українському варіанті були ті самі слова:
11
«і як один помремо в боротьбі за це».
12
«Лєнін в тобі і в мені».
13
«Лєнін завжди живий».