Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
До встановлення радянської влади кримінал також був причетний. Було це ухвалою сходок чи персональною волею авторитетів, але серед відомих революціонерів із кримінального світу був командарм Ґріґорій Котовскій. Навіть один з найшанованіших злодіїв у законі, Мішка Япончік (Мойсєй Вінніцкій), з радістю брав участь у революції. Академік Володимир Вернадський, на чию честь названо московський проспект і кримський університет, 1920 року писав у своєму щоденнику: «Спостерігаючи сучасне життя розпаду, дивуєшся з одної явної аномалії. На поверхні, у владі і на чолі осіб, які діють і говорять так, ніби задають тон, — не ліпші, а гірші. Всі злодії, грабіжники, вбивці і злочинні елементи у всіх течіях виступили на поверхню. Вони розбавили ідеологів та ідейних діячів. Це особливо яскраво виявляється у більшовицькому стані й ладі — але те саме ми спостерігаємо і в колі добровольців, і в колах, що примикають до них. І тут губляться ідейні, чесні люди. Життя винесло на поверхню зіпсований, гнилий шлак, і він тягне за собою середню масу».
Лєнін чудово знав своє оточення, але у пориві боротьби «за справедливість» застосовував методи кримінального світу. До 1917 року він багато писав про демократію і права, про законність і процвітаючу державу, але, прийшовши до влади, наказував убивати й грабувати. 5 вересня 1918 року Лєнін підписав декрет «Про червоний терор», згідно з яким поза законом були оголошені дворяни, поміщики, офіцери, священики, куркулі, казаки, вчені й промисловці. Майбутні більшовики і до революції не гребували терором — у період з 1901 до 1911 року жертвами революційного терору стали близько 17 тисяч людей. Після революції терор став державною політикою. 13 червня 1918 року було ухвалено декрет про відновлення смертної кари, загалом за вироками революційних трибуналів і позасудових засідань ЧК у 1917–1922 роках було розстріляно 140 тисяч осіб.
Найближчий соратник Лєніна, відомий своїми дореволюційними грабежами, Іосіф Сталін, став вірним продовжувачем справи вождя. При ньому терор перетворився з необхідності захисту революції, як писав Лєнін, у державну політику. Неосвічений вождь номер 2 патологічно боявся оточення, інтелігенцію й офіцерів, які здобули освіту за царських часів. За Сталіна радянська влада перетворилася на величезну кримінальну територію, де справжній кримінал почувався незатишно і йшов на змову з владою, особливо в післявоєнні роки, коли рівень злочинності неймовірно зріс, а «зсучені» стали опорою Кремля. Карні злочинці допомагали наглядачам розбиратися з політичними в ҐУЛаґу та на інших зонах.
Розквіт кримінального світу припадає на період Леоніда Брєжнєва. Тоді почав розширюватися й оновлюватися світ авторитетів, з’явилося багато коронованих «злодіїв у законі». КДБ упроваджував своїх агентів у цей, здавалося б, закритий світ, не лише контролюючи, а й керуючи ним. Із розвалом СРСР вони стали у пригоді — порушуючи злодійський закон, почали брати активну участь у політичному житті, особливо коли справа доходила до озброєних конфліктів і воєн. Практично в кожній сепаратистській війні тією чи іншою мірою брали участь авторитети, а в Таджикистані проросійським Народним фронтом керував Санґак Сафаров, рецидивіст із шістьма термінами і 23 роками відсидки. Так було в Абхазії, так було і в Карабаху.
Після розпаду СРСР одночасно зі словами Боріса Єльцина про будівництво «нової, демократичної Росії» на вулиці вийшли «червоні піджаки», і пішла стрілянина, встановлений нових порядків усередині країни, на яку із Заходу дивилися, здригаючись. Слово «демократія» стало новим прикриттям для ОЗУ. Найбільше на Уралі ОЗУ «Уралмаш» допомагало губернаторові Едуарду Росселю переобиратися на новий термін. Воно ж створило «Рух робітників на підтримку Боріса Єльцина», а в 1999 році ОЗУ реєструється як політичний рух ОЗС[10] «Уралмаш». Зрештою, очільник «Уралмаша» Алєксандр Хабаров у 2002 році з великим відривом перемагає на виборах і стає депутатом Єкатєрінбурзької міської думи.
10
ОЗС — Організоване злочинне співтовариство.