Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Розібратися в російському визначенні понять «тероризм» чи «революція» неможливо. Наприклад, чи є Фідель Кастро, до якого недавно літав Путін, терористом? Із погляду тактики озброєної боротьби — так, він один із найяскравіших представників тероризму, якого зараз Сєрґєй Лавров затаврував би ганьбою. Або Ернесто Рафаель Ґевара де ла Серна, відомий просто як Че Ґевара, учасник державних переворотів на Кубі, у Болівії і в Конго? Або як ставитися до «киргизьких революцій», коли в 2005 році був повалений Аскар Акаєв, який зараз переховується в Москві, у 2010 році був повалений і другий президент — Курманбек Бакієв, який знайшов прихисток у Мінську? Чи можна вважати, що нинішній президент Алмазбек Атамбаєв виявився більш поступливим, і Киргизстан однією ногою вже в Митному союзі, а його незговірливим попередникам не пощастило?
На пострадянському просторі прикладів втручання Росії у внутрішні справи колишніх радянських республік чимало. У 1992 році російські політики використовували армію для придушення заворушень у Таджикистані. У Кремлі побачили небезпеку на «південних рубежах» свого геополітичного простору і використали 201-шу дивізію для п’ятирічної війни, яку досі називають «громадянською», але без пояснень — звідки взялася зброя в молодій незалежній країні, в якій не було навіть Міністерства оборони. І чому Таджикистан, що є одним із найближчих партнерів Росії, став найбіднішою країною? Якщо у Кремлі вирішили, що в Таджикистані була революція, то чому озброєний російською армією Народний фронт вів терористичну війну проти населення?
Щоб розібратися у хитромудрощах російського розуміння «революцій» і «держпереворотів», досить поглянути на Красну площу, де спочиває один з основоположників російського тероризму. Одна з відомих дослідниць російського тероризму Анна Ґейфман вважає, що, починаючи з жовтня 1905 року, в Російській імперії було вбито й поранено 3611 державних чиновників. До кінця 1907 року ця кількість збільшилася майже до 4500 осіб. Разом із 2180 убитими і 2530 пораненими цивільними особами загальна кількість жертв у 1905–1907-х роках, за підрахунками Ґейфман, — 9000 осіб. За офіційною статистикою, з січня 1908 року до середини травня 1910 року сталося 19 957 терористичних актів і експропріацій, у результаті яких було убито 732 держчиновники і 3051 цивільних, при цьому 1022 державних чиновників і 2829 цивільних було поранено. Вважаючи, що значна частина місцевих терактів не потрапила до офіційної статистики, Ґейфман загальну кількість убитих і поранених унаслідок терористичних актів у 1901–1911-х роках оцінює приблизно у 17 000 осіб.
Після розпаду СРСР дослідники опублікували багато праць про російський тероризм, по-різному пояснюючи його причини. Однак безперечно те, що ідеологія сучасної Росії будується на вільному трактуваннні тероризму і революцій. Одних терористів Кремль підтримує, інших вважає поганими. Одні революції у Москві пояснюють необхідністю, інші викликають несприйняття і їх проклинають. Ідеологічна карусель ставить російське суспільство, що й так погано знає власну історію, в невідання — кого підтримувати і хто має рацію. Виходить, що для Кремля завжди має рацію Лєнін, який створив державу на традиціях тероризму і оголосив «червоний тероризм» державною політикою.
Ще до того, як стати вождем, він був пересічним революціонером-емігрантом, який жив у спокійній Європі, підбурюючи прибічників грабувати банки і вбивати людей. Майбутній «батько народів» Іосіф Сталін керував групою більшовиків із тифліської організації РСДРП, яка 13 червня 1907 року розстріляла і закидала бомбами два фаетони. У них касир Державного банку Курдюмов і рахівник Ґоловня, отримавши на пошті 250 000 рублів, супроводжувані двома вартовими та п’ятьма казаками, попрямували в банк. Під час пограбування було вбито двох городничих, смертельно поранено трьох казахів, поранено двох казахів і одного вартового, а також 16 перехожих. Усі учасники пограбування зуміли сховатися, уникнувши арешту. Всі гроші, захоплені в результаті пограбування, надійшли в розпорядження групи Лєніна. Гроші були доставлені у Фінляндію особисто Сімоном Тер-Пєтросяном (Камо).