Там, де козам роги правлять

Запало мовчання.

А пан Дзядонь після тих слів дочки, трохи охоловши від враження, зламав галузку ялини, вмочив кінчик її в кров убитого вовка і причепив Едекові до шапки.

— Це вам як королю полювання,— усміхаючись, сказав він з приязню.

— Облиш, людино добра,— підступив здивований пан Гасинець.— Я думав, що цей хлопець вилежується собі в ліжку, а вія тим часом у королі вибрався,— радісно казав лісничий.

І ніхто вже не цікавився Едековими правами. А хлопець усе поглядав на Віку. Хотів подякувати за те, що вона зробила, поговорити, але не було нагоди — дівчина тепер весь час трималася коло батька. І Залєський, відставши, йшов разом з Міхалом, який не тямився од радості, що саме на долю Едека випав найбільший мисливський успіх.

Усі рушили до саней, які стояли недалеко від того місця,— хотілося поїхати ще спробувати щастя на болотах, учора Міхал вислідив там двох вовків.

Худий молодик із Сум віз на своїх санях убитого вовка. А лісничий усе жалкував, що два вовки хтозна-як вирвалися.

Міхал нахилився до Едека.

— Я знаю, де вони проскочили. Поблизу Віки. Мабуть, саме тоді, коли вона давала тобі рушницю. Але про це краще не казати.

Едек згодився, що це буде найкраще. Він щось думав, ішов, похнюпивши голову. І раптом аж свиснув тоненько, став, рвучко хапаючи Міхала за полу куртки.

— Слухай,— прошепотів,— поглянь на цей відбиток чобота, ось тут на невитоптаному снігу.

Міхал не розумів.

— А що?

— Пам’ятаєш, коли ми йшли по сліду за саньми браконьєрів? Там теж був такий відбиток... На правому чоботі бляшка прибита якось інакше, не з самого краю підбора. Слухай, він тут...— Едек підвів голову.— Он той, з правого боку, в короткій сірій куртці. Хто це такий?