Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
За мить трактор круто звернув на бічну дорогу і, похитуючись на вибоїнах, помчав уперед. Міхал стояв, тримаючись за плечі товариша, і, важко дихаючи, уривчастим голосом розповідав...
Після минулої неділі вони домовилися, що Міхал тепер вставатиме раніше і йтиме од Піша на Суми кружною дорогою, поблизу лісу Марцінського. Бо саме там уранці найчастіше було чути глухі постріли... Якщо нападе на який слід, то зараз же повідомить Едека. Перші три дні не дали наслідків, він знайшов лише кілька давно вже поставлених капканів. А от сьогодні вранці...
Ще здалеку Міхал почув постріли. Кинувся бігти лісом, там, де тільки він знав, як пройти, хотів скоротити дорогу. Шкодував, що з ним немає Рекса. Був дуже обережний. Не можна, щоб його хтось побачив. То була основна умова успіху.
Трактор підскочив на вибоїні, і Міхал судорожно обхопив Едека за шию.
— Я обійшов увесь ліс поблизу тих ділянок. Час минав, було вже мало надії щось найти. Лишався тільки старий заповідний ліс біля озера. Я пішов туди тільки для годиться, бо мені здавалося, що постріли лунали зовсім не там.
— Кажи швидше!
— Зараз докажу. Ну, от я й пробивався через той ліс. Важко там щось розібрати, бо сніг старий, витоптаний ще під час облоги, багато слідів од чобіт, але всі невиразні,— могли бути й мої або пана Гасинця.
Зупинилися перед управлінням округу.
— Ну й що далі?
— Раптом я помітив свіжу кров і глибокі відбитки ратиць... Знаєш, вони вбили Клишоногого, я завжди впізнаю його сліди... Тепер я був дуже обережний. Ну і побачив сани, а біля них шурина Марцінського. Їхав з хмизом. У кількох місцях капнула кров, хоча негідник ішов позаду саней і стежив за дорогою. Я переждав і по сліду підійшов аж до Пісок. А тоді через озеро махнув до тебе. От і все.
— Господар дома?— підійшли хлопці до лісничихи.— Важлива справа...
— На подвір’ї в сарайчику. Збирається їхати.
Міхал і Едек побігли до сарайчика. Старший лісничий порпався в мотоциклі. Побачивши їх, підвівся.
— Ви, вдається, механік? — зрадів він, уздрівши Едека. — У мене тут клопіт...
— Це потім, — безцеремонно обірвав його Залєський.— Є важливіша річ. Розказуй, Міхал, але коротко.
Дзядонь уважно слухав. Потім, не чекаючи, коли Міхал закінчить, повів їх за собою в хату.
— Ти певен, що він поїхав до Марцінського?
— На власні очі бачив, слід саней був чіткий... І самого Вежбика впізнав...
Старший лісничий простягнув руку до телефону. Ще думав.
— Лісничий про це знає?
— Ні, я ще не був у Сумах.
Тепер Дзядонь уже рішуче покрутив ручку старого телефонного апарата, зняв трубку.
— Районне управління? Дякую... Директор? Це Дзядонь... Нарешті ми, здається, напали на слід. Тут у мене Міхал Клос. У тій частині заповідника, що від Марцінського, він натрапив сьогодні на браконьєра. Оленя застрелив... Так, так, з самого ранку...
На другому кінці проводу щось питали.
— Так, нібито, певно. Чи давно? Заждіть хвилинку.
— Не більше як півтори години тому,— сказав Міхал, догадавшись, про що мова.
— Півтори години. Думаю, що треба виїхати зараз же. Я? Так, я теж буду. Ну, звісно. Це почалося не сьогодні... Чекати? Гаразд, тільки скоріше, будь ласка.
Поклав трубку.
— Треба почекати. Директор зв’яжеться з міліцією. Хто знає, чи їхній газик на місці... Я б ніколи не подумав, що це під боком у Марцінського. Цікаво, чи сам він знає про це? Хоч навряд щоб не помітив. А той Вежбик ніколи не подобався мені, підозрілий тип. Але там була вільна квартира, Марцінський попросив для шурина, я й дозволив, хоч він не має нічого спільного з лісом...
— Розводить норок і лисиць...
— Знаю, знаю, кажуть, непогано це в нього йшло. Чого тільки цього типа ще на браконьєрство тягне?
— Там лісництво таке ж, як і в Сумах. Будиночок для робітників теж такий самий...— шепотів Міхал до Едека.
— Міхал, як туди найшвидше дістатися? Мотоцикл пройде?
— Ні. Дороги позаносило, по деяких зовсім не їздили. Можна до нас трактором, а далі пішки.
— Далеко, довго будемо йти... Стривай, стривай; а кінь Гасниця на вивозці чи дома?
— Дома, на вивозці досить коней, дядьки з усіх сіл поз’їжджалися — заробіток добрий...
— Тоді ти бери мій велосипед і мчи в Суми. Нехай лісничий запряже коня або ти сам, якщо його немає... А ми приїдемо трактором. Ну, гайда, час не жде.
Міхал схопився, вивів із сіней велосипед, і ось уже майнув перед вікнами.
— Ну, ну... Ніколи б не подумав... Цікаво, хто ж тоді писав доноси на Гасинця...— бурмотів старший лісничий, нетерпляче поглядаючи на телефонний апарат.
Едека насторожили ці слова.