Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
Глянув на Едека.
— Ну, тепер уже буде спокійно. Іди лягай. Ми з жінкою розберемо сарну...
Пане лісничий, а мені можна буде взяти участь у полюванні на вовків? Я дуже хотів би...
— Облиш, людино добра, порядок є порядок. У тебе ж немає дозволу. Хіба тільки так підеш, за компанію.
Едек похнюпився і, похмурий, пішов у свою кімнату. Його злила впертість лісничого. Хай йому чорт, колись у ясну ніч добереться до його двостволок і, не питаючи дозволу, спробує щось уполювати. То буде найліпше. А на полювання не піде, не буде він швендяти, як дурень, з порожніми руками. Зрештою, у нього ж є своя робота, він же не покине трактора...
Ця думка ще дужче зміцніла, коли хлопець дізнався, що в облаві на вовків візьмуть участь і Віка з батьком та ще кілька сусідніх мисливців. Гірше, що планується це на поділю. Нічого, він сяде на велосипед і поїде собі до Піша. Коли б це мотоцикл, підскочив би до тієї Вілі. Але після його пиятики лісничий не хоче давати мотоцикла — мовляв, тепер зима, сніги... Ну й нехай.
А проте останні два дні, які лишилися до неділі, у Едека був похмурий настрій. Боліло, коли згадував розповідь Мацури про батька. Здавалося б — не новина, він уже давно звикся з думкою, що батько загинув, але то було далеке, притрушене минулими роками, як діброва шарами старого листя. А тепер воно знову ожило.
І ще його мучила самотність. Лісничого здебільшого не було дома або ж він був зайнятий своїм ділом. Хлопці мали повернутися тільки після неділі — у вівторок або в середу. Міхала останнім часом Едек майже не бачив. Молодий лісник працював на далекій вирубці і прямо звідти одразу після роботи рушав до Піша, щоб устигнути завидна. З вовками не жартують. Звідусіль доходили чутки про них. Якийсь селянин, їдучи саньми, ледве втік — п’ять вовків гналися за ним як скажені.
Думка про те, що Віка візьме участь в облаві на вовків, геть вивела Едека з рівноваги. Даремно він сам на себе сердився, що весь час думає про дівчину: це було сильніше за нього. Доти жодна так не задирала голови, жодна так не нехтувала ним, як це кирпате дівчисько. Не захотіла навіть вислухати його пояснення, хоч йому нелегко було наважитися на цей крок. Він не думав, що закохався в неї. Скоріше це все від її упертості — хлопець не міг примиритися з поразкою і тому так часто думав про те дівчисько. І ще від того, що такий недотепа, як Кульчик, мав у неї успіх, принаймні так здавалося.
В суботу, коли привезли до Піша першу партію колод, Едек запросив двох інших водіїв у закусочну, і вони вшістьох — разом з помічниками — почали випивати. Едек вихилив кілька чарок, більше, ніж інші... Все могло скінчитися значно гірше. І так був чималий клопіт. Добро випивши, він тепер завжди бравував. Вирвався своїм трактором уперед. На повороті, недалеко вже від того місця, де лежали колоди, дав маху, і тягач з розгону влетів у глибоку канаву. Тільки якимось чудом його не придушило — він випав і покотився на сніг. Мотор працював, колеса зарилися в берег канави і крутилися на місці, сиплючи навколо снігом, змішаним із землею.
Майже чотири години марудилися, доки витягли машину. Едек, замість допомагати, дістав з кишені чвертку і ще добавив собі. Його просили пособити, а він знай відповідав, що йому плювати на все і всіх.
Добре, що в нього були такі товариші. За допомогою ланцюгів два тягачі нарешті витягли його трактор. Щасливо обійшлося — тільки розбилася фара та погнулася залізна рама в шасі причепа. І трактор, і п’яного водія доставили в лісництво. Спочатку Едек опирався, поривався битися, а потім йому захотілося спати, і він уже нічого не заперечував.
Пані Гелена аж руки заламала, побачивши його. Була щаслива, що чоловік з Міхалом десь у лісі шукає вовчі лігва. Цього разу він міг би спалахнути, і хто знає, чим би все скінчилося. А їй жаль було хлопця, любила його, все сподівалася, що Едек ще зміниться... Уклала його в ліжко, напоїла молоком, зробила якийсь компрес на голову. Домовилася з водіями, ті лишились і тут же полагодили що можна було. Обіцяли навіть роздобути в Піші нову фару.
Едек одразу ж заснув неспокійним, П’яним сном і хропів до самого вечора. Прокинувся з болем у голові, поволі згадував, що сталося. Було прикро. Натворив дурниць. Коли б не друзі — могли б бути серйозні неприємності. Одібрали б права, це певно... Як тепер показатися на очі лісничому?
Мучила спрага. Трошки привів себе до ладу і вийшов у кухню. Лісничиха поралася біля плити. Мовчки подивилася на нього. Тільки вже як потягнувся до відра в водою, рухом руки зупинила його: