Там, де козам роги правлять

Едек зітхнув, шпурнув недокурок на підлогу, витягнув з пачки нову цигарку. Подумав, що все-таки доля часом веде його дивними стежками. Треба ж було, щоб так сталося... Бійка з Красавчиком, а потім — зустріч з Метеком і виїзд у Суми, робота в лісі, де він здибав одного з останніх батькових товаришів...

Від стодоли долинуло крізь вікна якесь чи то кувікання, чи мекання, щось загуркотіло, потім загавкав Рекс — неспокійно, уривчасто, люто; грюкнули хатні двері, глухо застугоніли кроки, басовите гавкання собаки чулося вже далі, пролунали постріли — один, другий.

Едек рвонув вікно. Хвиля холодного повітря ринула в кімнату, заклубочилася в тютюновому диму, а Едек, мало що розрізняючи в темряві, вже біг туди, звідки долинав гамір.

— Рекс, Рекс!

То лісничий повертався від гаю, гукаючи собаку, який гавкав уже десь аж біля озера. Едек побіг назустріч.

Пан Гасинець ліхтариком освітлював якусь темну купку. Підходячи ближче, хлопець розпізнав. Сарна з перегризеною шиєю лежала поблизу стодоли, в якій останнім часом ночувала. Двері стодоли були відчинені.

— Бачиш, як сміливо вже підходять?

— Вовки?

— А хто ж би ще! Їх три було. Розірвали Кульгавого, а тепер сарну. Гарне діло... Не думав, що стільки появиться...  Рекс, Рекс! Дурний собака, розірвуть у кущах. Рекс, Рекс!

За хвилину собака прибіг, захеканий, шерсть настовбурчена. Лісничий ласкаво погладив його.

— Хоробрий, не кожен собака поженеться за вовками...

Взяли сарну, понесли в хату.

— Зима дуже сувора, морози, вовки голодні і вже нападають на людську худобу. Треба зробити облаву, інакше не дамо ради.

— Стільки їх розвелося?

Поклали сарну в сінях біля дверей. Лісничий витер руки об якусь ганчірку. Він був сердитий. Кивнув Едекові, пішли в кухню.

— Робота є, жінко, сарну треба довести до ладу, оце все, що лишилося... Дай нам по чарці погасити злість.

Випив, подивився на руки, ще в крові сарни, глянув на Едека.

— Бачиш, як воно в цій глушині, де козам роги правлять. Люди як вовки: крадуть, убивають, капкани ставлять, ще й доноси пишуть, оббріхують чоловіка — мовляв, сам у себе звірину нищить. А рядом — справжні вовки, не гірші й не кращі від тих негідників. Тільки вовки вбивають, щоб їсти, вони не розумують. Прокляте місце, чортяче кубло!

Гасинець встав і говорив тепер, енергійними кроками міряючи кухню. Лісничиха відійшла до вікна, стояла там, склавши руки на грудях, і мовчки дивилася на розгніваного чоловіка. Він рідко бував у такому поганому настрої.

— Я думав, що в нашому лісі тільки два недобитки з тієї зграї, що напала на Клема. Сьогодні Міхал знайшов їх на болоті коло озера. Там у них добрі схованки... Бачив я сліди і в тому місці, де Клишоногий. Але ж тут було троє. Налізло цього паскудства. Треба вислідити і, якщо пощастить, оточити прапорцями. Тоді не втечуть.