П'ята Саллі

— «Але я слова не порушу, ще довгі милі їхать мушу…»[99] — Він обвив рукою її талію та міцно обійняв, поки вони йшли довгим вузьким коридором.

Звуки розмов були затьмарені ритмічними звуками бонго.

— У нас сьогодні різношерста публіка, Ноло-золотце. Дехто тобі мав би видатися цікавим. Я познайомлю тебе з деякими людьми, а далі вже сама розбирайся.

— Знаю, це може звучати дещо дивно, Кірку, але я більше не використовую ім’я Нола-золотце.

Він здивовано витріщився на неї.

— Так? А як ти тепер себе називаєш?

— Нола — то було моє прізвисько. Надалі я б хотіла, щоб мене знали під іменем Саллі-золотце. Я пориваю зі своїм минулим.

— Саллі? Ніколи не думав про тебе, як про Саллі. Нола — це ж набагато цікавіше. Але це твоє ім’я, золотце. Саллі-золотце, як скажеш. Пориваєш з минулим? Вражаюче. Вражаюче. Можливо, з’явиться місце для куцого короткозорого професора економіки у твоєму вцілілому майбутньому?

— Чому б і ні? — сказала вона, сміючись. — Ти дивовижний чоловік.

Він вчепився в неї поглядом розмитих за товстелезними скельцями окулярів очей.

— Ти якось змінилася. Голос. Те, як ти тримаєшся. У тебе жвавіший сміх. Випромінюєш якийсь магнетизм.

— Закладаюся, що ти говориш таке всім самотнім бродяжкам, яких запрошуєш на свої п’ятничні вечори.

— Не всім. Тільки тим, у кому бачу духовну спорідненість. У тобі, Ноло-Саллі, є якась сила, що посилає дивні вібрації. Щось ховається під цією збруєю. Я володію масажною технікою, яка може проникнути крізь цей щит, і ти відчуєш полегшення, якого ще ніколи не відчувала.

Вона вже збиралася сказати, що залюбки погодиться на масаж, але він, мабуть, відчув її несподівану відразу, бо позадкував та відсунув розшиту бісером завісу, яка відділяла кухню від переповненої вітальні.

— Зараз немає часу на ці балачки, — сказав він. — Гарного тобі вечора. Дозволь познайомити тебе з Ейлін, яка пише чудові еротичні поезії.

Ейлін зміряла її поглядом, і Саллі одразу ж відчула ворожість з її боку. Вони обмінялися кількома фразами, й Саллі сказала, що йде взяти собі вина. Пароньки сиділи на диванчиках, що оточували кімнату, цілувалися та пестили одне одного, доки інші стояли поруч та вели приватні розмови. У далекому кінці кімнати молодий оголений до пояса чорношкірий чоловік м’яко вистукував у бонго, поки гурт захоплених жінок середнього віку сиділи навколо нього та погойдувалися у ритмі.

Саллі випила келих вина, тоді ще один і ще, а затим вчула запах травки й завзяте постукування бонго почало її захоплювати. Вона відчула поривання зірвати з себе одяг та кинутися в танець із чорним молодиком. Вона уявила себе з ним у джунглях, як вони танцюють, кусаються, злягаються, а тоді осіклась. «Расистка», — подумала Саллі.

У тьмяному світлі вона побачила навпроти когось знайомого. То була Сара Коломбо, яка сиділа на диванчику, а між її стегон лежала рука якогось чоловіка. Саллі не могла зрозуміти, чому це її розізлило, але в свідомості спалахнули слова обмін дружинами, й вона згадала, як Ларрі розповідав їй, що немає нічого поганого у тому, що жінка спатиме з керівником відділу продажів, якщо це допоможе її чоловікові просунутися по кар’єрних щаблях. Ця пропозиція налякала її, спричинила огиду. Саллі згадала, як відмовилася. Вони були на вечірці вдома у керівника з продажів. Ларрі з дружиною господаря кудись зникли. Саллі тоді дещо перебрала алкоголю, й керівник поклав її на диван, а тоді дуже швидко просунув свою руку їй між стегон, і не встигла вона відштовхнути його, як голову охопив біль, вона відключилася.