П'ята Саллі

— Як почуваєшся? — спитав він.

— Добре. Схвильована. — Вона усвідомила, що «схвильована» — заслабке слово. Вона почувалася бадьоро, ніби могла злетіти в повітря.

— В якому розумінні — схвильована?

Саллі усміхнулася та облизала губи.

— Мені хочеться танцювати. І це дивно, бо я ніколи не танцюю. Навіть не вмію. Я така незграбна.

— Ти відкриєш для себе, що дуже гарно танцюєш, Саллі. Не дивуйся і не опирайся цьому.

— Я навіть ніколи не задумувалася про танці. Але… — Вона підвелася та, почувши мелодію в голові, почала рухатись та кружляти кімнатою. — Ти не хочеш зводити мене на танці, Роджере?

— Не думаю, що це хороша ідея, Саллі. У твоєму житті відбувається так багато змін, що нам варто обмежувати наші стосунки лише стінами цього кабінету.

— Я тобі не подобаюся, — надула губки Саллі.

Вона хотіла його і знала, що зможе отримати, якщо попрацює над цим.

— Це неправда.

— Взагалі-то, — сказала вона, — я чула, що деякі психіатри проводять час зі своїми пацієнтами поза сеансами. Я до тебе не заграю та не планую тебе зваблювати, якщо це те, що тебе турбує. Просто думаю, що з цими новими відчуттями тобі варто побути моїм супутником, коли я перші кілька разів виходитиму на люди.

— Супутником?

— Щоб упевнитися, що я не потраплю в халепу. Можемо повечеряти, сходити на якусь виставу, потім потанцювати, а тоді — залишиш мене на порозі квартири. Клянусь, я не затягуватиму тебе всередину.

— Не думаю, що це хороша ідея.

Вона приклала долоню до голови.

— Що таке?

— Знову той головний біль.

Вона брехала. Голова її зовсім не боліла, але тепер вона знала, як змусити Роджера співчувати їй. Я вже хотіла вийти та попередити його, але передумала. Врешті-решт, Саллі-три була його творінням, та він мав відповідати за неї. Було б весело подивитися, як вона обведе його навколо свого маленького пальчика. Запевняю вас, я не ревнувала. Якби я подумала, що вона справді на нього націлилася, то втрутилася б. Але вона лише хотіла побавитися. І я нічого проти цього не мала. Тепер, коли я зрозуміла, що ВОсП допомагає Саллі, то тішилася за неї та була рада, що позбулася деяких обов’язків. Саллі світилася так, ніби була готова піти, куди очі дивляться, та робити, що завгодно. Вона любила життя.

Я також відчувала невелике полегшення, тому що тепер без Белли буде менша ймовірність того, що Саллі вскочить у халепу з чоловіками. Третя Саллі мала б контролювати ці потяги. Та разом із тим було сумно усвідомлювати, що більше немає окремої Белли. З усіма її недоліками, з нею було весело. Ті шалені авантюри, в які вона нас втягувала, були цікавими, а тепер дещо зникне. Я сказала собі, що її дух продовжує жити в Саллі. А це ніби потойбічне життя, правда? Просто, щоб упевнитись, чи Белла зникла, я шукала й шукала. Та ніякої Белли більше не було. Й тепер, коли зникли Нола і Белла, Саллі стала розумнішою та сексуальнішою, ніж будь-коли. Коли вона повернулася додому, то не могла зрозуміти, чому вібратор лежить на ліжку. Червоніючи та сміючись, вона викинула його у смітник. Він їй більше не знадобиться.