П'ята Саллі

— Це ти про кого?

Я знала, кого вона мала на увазі, але подумала, якщо підтримуватиму з нею розмову, то можу заскочити її зненацька та вийти назовні.

— Ларрі.

— Він був чоловіком Саллі, не твоїм.

— Можливо.

— То що ти хочеш цим сказати?

— Він благав Саллі відшмагати його, але вона не могла цього зробити.

— А, ти про це… Я не звертала уваги. Мене не надто цікавлять різні сексуальні витівки.

— Що ж, ми з ним чудово поладнали. Тоді я відчувала щось бодай трішки схоже на любов до чоловіка, і він говорив, що ніколи не захоче іншої. Це мені він подарував ту срібну брошку в формі летючої рибки.

— То й що?

— Я дізналася, що він залицявся до іншої жінки. — Вона проїхала на червоне.

— Яка різниця, Господи. Він зрадив Саллі, не тебе. Він не міг знати, що то була ти. Він просто не міг зрозуміти, що означали ті зміни настрою.

— Я думала, ми з ним друзі, приятелі. А тоді дізналася про Беллу, що вона виходила та спала з ним, й насправді він піклувався про неї, а не про мене. І це було боляче. Дуже боляче.

— Ти не відчуваєш болю.

— Ти мелеш дурниці, Деррі. Я, можливо, не відчуваю фізичного болю, але серце у мене болить за десятьох. Я страждаю від таких мук, що єдине чого хочу — це завдавати болю іншим. Коли він затіяв той обмін дружинами, у мене боліло так, що це просто не можливо собі уявити.

Звісно, Джинкс мала рацію. Я усвідомлювала, як вона постійно страждала. Не пам’ятаю, щоб хоч раз за весь час, що я її знаю, вона була щасливою. Це просто несправедливо, що мені в житті випадає так багато щастя та веселощів, а вона повинна існувати з такими стражданнями. Джинкс зупинилася на наступному світлофорі, одна нога на гальмівній педалі, друга — на газі. Коли загорілося зелене світло, машина завищала та рвонула вперед.

— Мені шкода, Джинкс. Якби я могла, я б час від часу мінялася з тобою місцями та віддавала частину свого щастя.

— Ой, заткнися. Ти така добродушна, що мене геть ригати тягне.

— Добре, але ти не така вже й погана, як усі кажуть. Ти робиш все це, бо сама страждаєш. Але, скривдивши Роджера, ти не зупиниш ці страждання.

— Можливо, зупиню. Якщо він помре, Саллі знову розщепиться, Нола з Беллою виберуться, і все стане так, як і було.

— Немає більше Ноли та Белли. Я шукала їх і не знайшла, повір мені — вони зникли.

— Куди ж вони могли подітися?

— Мені хочеться вірити, що вони потрапили на веселку, — сказала я.

— Га?

— Ти ніколи не бачила Джуді Гарленд із «Чарівника країни Оз»? Я завжди хотіла туди потрапити, кудись над веселкою, де хтось міг би нам допомогти та дати те, чого нам не вистачає. У моїх мріях я бачу себе на її місці, та замість собаки я отримала кота й свої багряні черевички, і ми всі вп’ятьох прямуємо кудись понад веселкою.

— Господи, — промовила вона. — Ти таки дурнувата.