Переможець отримає все
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-39-5
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Переможець отримає все». Краткое содержание книги:
Видавництво «Зелений пес» має за честь повідомити: відтепер усі літературні новинки Маестро інтелектуального детективу, як називають його шанувальники, представлятиме персональна авторська серія, яку ми саме так і назвали. А дебютує серія гостросюжетним детективом «Переможець отримає все».
Коли хтось загадковий спробує очорнити світ, у якому ти живеш, ти повстанеш, аби перемогти. Бо лиш сильні чоловіки вміють перемагати, бо лише переможці отримують все!
Тож, любі читачі, приємних вам відкриттів і якнайліпших вражень!!!
Оце — приниження. Набагато гірше, ніж бути названим Трусею. Чи є у світі бодай ще одна жінка, кохання до якої було продане за гроші? Навряд. За гроші продають самих жінок. За гроші купують їхнє кохання, або ж навпаки — відмовляються від кохання до них. Усе це відомо. Саме ж кохання як почуття ще не продавав ніхто. Жодна жінка не «похвалиться», що якийсь чоловік продав своє кохання до неї в користування іншим. Бездушна та зверхня Зоряна буде першою. Байдуже, що сама вона про це не знатиме.
Колись настане час — він розповість їй.
XVII
Інна виявилася доволі безбарвною жінкою років сорока. Не крива, не товста, охайна, можливо, дещо суворого вигляду, очевидно — накладала відбиток робота. Чомусь, побачивши її, Віктор розгубився й не знав, як із нею говорити. А те, що на ній була вдягнута форма, лише ускладнювало ситуацію.
— Доброго дня. Пробачте, ви — Інна? — запитав він.
— Так… А що ви хотіли?
Важкий погляд. Так мала б дивитися кам'яна статуя.
— Ви можете приділити мені кілька хвилин? Я не затримаю вас надовго.
— А хто ви, у якому питанні? — таким самим безбарвним, як і зовнішність, голосом запитала вона.
— Я… товариш Юри, — сказав Віктор. — Мені…
Але договорити вона не дала.
— І ви наважуєтеся прийти сюди? І у вас вистачає духу прийти сюди до мене й вимагати, щоб я говорила з вами?! Шановний, ви при своєму розумі? Ідіть зараз же. Ідіть геть!
Навіть ці емоційні слова були вимовлені беземоційним голосом і з майже беземоційною мімікою.
— Пробачте, ви мене не зрозуміли, — сказав Віктор. — Я не належу до тих людей, з якими робив свій бізнес Юра, хоча я також, можна сказати, шофер. І…
— Ідіть геть, — з тими ж інтонаціями повторила вона. — Мені однаково, хто ви. Я не хочу з вами спілкуватися.
— Але ж ви не знаєте, про що я хочу говорити! — вигукнув Віктор. — Як ви можете так? Я не винен у загибелі вашого друга! Але зі мною може статися те саме, що і з ним. І можливо, від ваших кількох слів залежатиме, залишуся я живим чи мене так само скинуть у прірву! І ви пошкодуєте кількох слів на відповідь мені? Хіба вам буде легше, якщо я також загину?
— Хоч би ви всі загинули, — сказала вона. — Мені однаково. Забирайтеся геть.
Але вона не обернулася до нього спиною. І в погляді щось явно змінилося. Ця жінка зрозуміла недвозначно те, що промовив він у запалі, хоч і сам був у цьому не впевнений: Юрі допомогли загинути. Віктор зрозумів цієї миті, що, можливо, ляпнув зайвого. Можливо, Інна, яка сама працювала в органах, так чи інакше дізнавалася про те, що трапилося насправді. Можливо, через якихось своїх колег, які працюють у відповідних структурах. Навряд чи вона залишилася б осторонь. Можливо, і навіть скоріш за все, від неї не приховували нюансів розслідування цієї катастрофи, в якій загинув її друг чи коханий, і не виключено, що там дійсно не було жодних зачіпок, щоб думати, що Юру Чурикова прибрали. І раптом…
— Може, вам і однаково, — жорстко сказав Віктор. — Я вірю й розумію вас. Але в мене також є жінка, заради якої я живу. Тому й не хотілося б… Словом, тому я й набрався нахабства. Пробачте…
Він повернувся і взявся за ручку дверей, але його зупинили запитанням:
— А звідки ви взяли, що Юру скинули з дороги? Звідки ви це взяли?
Тепер її очі дивилися просто на нього і це вже не був погляд закам'янілої жінки.
— Я не впевнений у цьому, — сказав Віктор, — але є вагома підозра. Моя особиста, якої ніхто не візьме в розрахунок. Я навіть сам дуже не впевнений у цьому. І ваших кілька слів можуть прояснити ситуацію. Я вас прошу, навіть благаю — дайте мені відповідь на два, лише на два запитання — і я піду…
— Ну, по-перше, я маю знати, з ким розмовляю, — промовила Інна, — щоб відповідати на якісь запитання.
Віктор вагався лише хвилину, а потім дістав своє водійське посвідчення і простягнув їй. Розгорнувши палітурку, вона байдуже глянула туди і, повертаючи документ, сказала: