Переможець отримає все

А зранку дійсно прийшла міліція. Податкова. Коли вони постукали у двері, Віктор уже не лежав — сидів біля столу й думав. Здоровий глузд підказував просто взяти й напитися. Можливо, хоч щось ворухнулося б у ньому бодай у якийсь бік, рятуючи від найгіршого — переходу цього жахливого стану в незворотний.

Це зробили вони — двоє хлопців у цивільному, один з яких запитав без жодних передмов:

— Ви Віктор?

— Так.

— Ви приганяєте машини на замовлення?

Очевидно, вони вважали його зовсім недоумком. Дивні люди… Не могли ж вони знати, що зробила з ним учора жінка на ім’я Зоряна. Хоча, чому ні? Це ж вона їх сюди й наслала. Цікаво, якби в неї була можливість натиснути якусь таку кнопку, яка б миттєво припиняла його життя… Вона зробила б це не вагаючись, оскільки їй було бридко жити на одному з ним світі?

— Ні.

Тільки тепер один із них розкрив перед Віктором посвідчення капітана податкової міліції і продовжив:

— А до нас надійшла заява, що приганяєте. Ви платите за це якийсь податок?

— Я нічого не плачу. І нічого не приганяю.

— А це що? — другий показав на «дев’ятку» з тимчасовими номерами. — Ця машина пригнана з-за кордону. Покажіть, будь-ласка, на неї документи.

— Це моя машина, — сказав Віктор. — Я купив для себе.

— За кордоном? — уточнив капітан.

— Це не заборонено. Поїхав і купив, бо так дешевше й машина добротніша. Закордонний паспорт маю, віза в порядку — все законно.

— Окрім того, що ви її продасте, отримаєте «навар» і нічого не заплатите в державну казну, — додав капітан.

— Я не збираюся її продавати, — похитав головою Віктор. — Це ваші фантазії. А якби й хотів, то це також не заборонено.

— А в нас є дані, що ви регулярно продаєте пригнані машини, — знову почав другий, — і робите на цьому бізнес.

— Це наклепи, — відповів Віктор. — Машини дійсно міняю часто, так робить багато хто. Зараз така якість, що за рік уже починає іржавіти. Півроку їжджу, потім продаю.

— Пане Середа, облиште, — поблажливо посміхнувся перший, — ці казки ми знаємо. Проти вас є конкретні свідчення конкретних людей, які вас наймали, платили за це гроші…

— Яких людей? — запитав Віктор. — Конкретно? Таких людей немає. Скажіть — хто?

— Давайте, пане Вікторе, ми викличемо вас повісткою на завтра до нас, і там розберемося. Ось, підпишіть, і прошу бути завтра на десяту ранку… Ви знаєте, де ми знаходимося?

— Нічого я не буду підписувати, — знизав плечима Віктор. — Маю право купувати машину де завгодно і продавати кому завгодно. Це не заборонено.

— Але це не має бути джерелом прибутків.

— Я не маю прибутків, — показавши рукою на хатину, посміхнувся Віктор. — Ви бачите, де я живу? У хаті телевізор, відик та магнітофон. Більше нічого. Навіть меблів немає. Оце прибутки?

— Ну, можуть бути рахунки у швейцарських банках, — посміхнувся капітан.

— Рахунки у швейцарських банках у тих, для кого ви клянчите податки, а мої — можете перевірити.